Розділ шостий Обірвані нитки

Вона схилила голову:

— Мій володар дозволить мені говорити?

— Говори, — дозволив Уйма. Він ще й досі здавався розлюченим.

— Здрастуй, Ліно, — мовила Філумена, не підіймаючи очей. — У тебе чудовий вигляд.

Я знала, що це неправда. Який вигляд може мати людина, яку щойно ледь не з’їли? Хіба що принцеса, яка стала дружиною Уйми, навчилася дивитись на світ із людожерської точки зору.

— Уймо, нам треба поговорити… — почала я.

Він кивнув:

— Вони битимуться. Навіть якщо для цього мені доведеться власноруч задушити кожного третього. Ти побачиш: післязавтра вдосвіта я приведу їх у замок.

Мені здалося, що Уйма перебільшує свої лідерські здібності. Сьогодні вони ще слухаються його, та й то неохоче. А завтра з’їдять, адже Оберона не існує й усе дозволено.

— Післязавтра, — повторила я механічно. — Уймо… ти коли-небудь бачив цю книгу?

— Я не великий аматор читання, — кинув він байдуже.

Я спробувала пригадати, чи вміє Уйма читати взагалі — й не згадала.

— Філумено, а ти?

Вона запитливо глянула на чоловіка. Уйма їй кивнув. Філумена отримала дозвіл розтулити рота і майже слово в слово повторила сказане Ельвірою:

— Це книга-перевертень. Але вона поламалася. «Горище Світу» — підручник, книга премудрості для мудреців-початківців.

— Ти ніколи не бачила цієї книги… в Оберона?

— Ні. Я не знайома з цим паном.

— Моя дружина не знайома ні з ким, крім мене, — підтвердив Уйма із похмурим самовдоволенням.

Я задихнулася:

— Уймо… невже навіть ти не пам’ятаєш короля?!