Розділ сьомий Буря

Борт знову опустився.

— Що це було? Таке… різнокольорове?

— Оберонів захист, — сказав Гарольд байдуже. — Він поставив видимий, щоб коні не боялися. Ну і для тебе, мабуть…

— Для мене?

— Ти ж його улюблениця, — заявив Гарольд несподівано сердито. Він узяв із підноса кухоль з вином і відвернувся.

— І чому я у велике шатро не пішла? — запитала я сама себе.

— То йди. Там принц із високостями. Іди…

Мені захотілося вивернути йому на голову тарілку з кашею. Його жалієш, до нього виявляєш чуйність, а він…

— Ну що ти знову починаєш? Наче я винувата.

Він мовчав і сопів.

— Хочеш, я піду до Оберона й скажу, що ти прекрасний вчитель, просто я тупа учениця? І тому не можу вчитися.

Зовні гуркнув грім і жахливо завив вітер.

Вістря ножа перестало світитися. Під возом розлився морок.

— Ти ось що, — сказав Гарольд. — Ти… запам’ятай. Мені Оберон велів тебе вивчити. Отже, я або вивчу тебе, або здохну просто на уроці. Причому якщо я здохну, це означатиме, що я не справився… І не здумай нічого казати його величності, інакше я тебе вб’ю!