TextBook Руки, що стискали посох, задерев’яніли. Сурмач раптом перестав посміхатися, зітхнув крізь зуби… І обм’як у кріслі. Розслабився. Я тільки тепер зрозуміла, який напружений він був досі.
— Розумничка, — тихо сказав Оберон. — З’єднуємо тканини, починаючи з найглибших. Бачиш сухожилля?
* * *Я вийшла з шатра, похитуючись, відчуваючи себе м’ясником і водночас майже героєм. Сурмач вийшов слідом за мною. Він майже не шкутильгав і без угаву говорив. У голосі його було неймовірне полегшення, а слів я не розуміла. Та хіба вони мали значення, слова?
Вечоріло. Рожеві жаби блищали, наче перлини, на темно-зеленому листі латаття. Почувши їх квакання, будь-який соловей помер би від заздрощів: це був не жаб’ячий хор у звичному розумінні слова. Це був справжній музичний ансамбль, котрий змінював мелодії, а я все видивлялася в очеретах диригента…
Цікаво, напевно, тут нема чапель? І взагалі ніяких природних жаб’ячих ворогів? Із таким безсоромним кольором їх же за версту видно!
— Чудово співають, — сказала Ельвіра за моєю спиною.
Я привіталася.
— Добривечір і вам, Ліно… Я втекла із карети. Там скиглення і плач. Неначе відразу не було зрозуміло, чим закінчиться їхня провокація.
— Мені теж не хочеться їхати, — сказала я чесно. — Але ж і залишатися тут також…
— Хто б сперечався, — Ельвіра сумно зітхнула. — Ви не бачили принца?
— Ні, — я чомусь стривожилася. — А що?
— Блукає десь самотою, — у голосі Ельвіри знову забриніла злість. — Коли у нього неприємності — він ображається на всіх. Особливо на мене.
— А які в нього неприємності?
Ельвіра покосувала на мене, ніби вирішуючи, говорити чи ні.
— У принца, Ліно, одна велика неприємність — він не схожий на батька. Жодного порівняння з Обероном… так йому здається. Власне, так йому й навіювали з дитинства. Він боязкий, нерішучий, м’який. А головне — він не маг. А Оберонові хотілося, щоб його син був чарівником.
— Ну, — пробурмотіла я розгублено, — його величність все одно любить…
— Звичайно. Але наполовину менше, ніж любив би сина-мага, схожого на нього самого. Хіба це не очевидно?
Я мовчала. Жаби співали, заглушаючи Ельвірині зітхання.
— Ви не думайте, Ліно… Я чудово розумію Оберона: король не може бути сентиментальним. На ньому така відповідальність… Вона багато чого виправдовує. Скажімо, він може собі дозволити взяти на службу чужу дитину з чужого світу. Ризикувати її життям…
— Я не дитина. І я сама обрала…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Цикл "Ключ від Королівства"» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ п’ятнадиятий Перепочинок“ на сторінці 6. Приємного читання.