TextBook У руках у короля був його новий посох — чорний, ніби смоляний, із набалдашником у вигляді кострубатого деревного коріння.
Оберон відчув моє наближення. Глянув через плече:
— Добридень, Ліно. Що скажеш?
Він говорив спокійно й привітно, як завжди, проте мені все-таки здалося, що в його голосі нема колишньої доброти.
— Ви зайняті? — запитала я і поспішно додала: — Ваша величносте.
Оберон посміхнувся.
— Уяви, що під час битви офіцер приходить до полководця: «Вибачте, ви не зайняті? Ні? А мені здалося… Я тільки хотів сказати, що ворог прорвав лівий фланг і армія безладно відступає…»
Я зашарілася. Звичайно, моє запитання було дурним, та навіщо ж наді мною підсміюватися у присутності принца?
— Не ображайся, — Оберон поманив мене пальцем, сірий кінь правильно витлумачив його жест і майже порівнявся із зубастим Фіалком. — Мені здається, що відучора ти якась… не така. Що тебе тривожить?
Принц не дивився на мене — оглядав горизонт. Обличчя його було відчужене — мовляв, зраджуй мене, не зволікай.
— Ні, ваша величносте. Тобто я трішки хвилююся, все-таки перехід кордону…
Король здивовано звів брову. Я збрехала, він це зрозумів. Принц, як і досі, поглядав удалечінь. Неїжджена дорога, поросла травою й кущами, вела вперед і вперед і зникала за горбом. А попереду стояли хмари щільною чорною стіною.
Над караваном нависла зловісна тиша. Якби принц здогадався відстати! Я поговорила б з Обероном відверто… От безглузде становище! Заговорити — вийде, ніби я пліткарка та ще й ябеда. Не заговорити — отже, я брешу.
— Я хотіла тільки запитати… Наш світ — мій справжній… тобто рідний світ… можливо, у ньому теж колись було Королівство? А потім Королівство залишило його, світ розрісся, змінився, став таким, як тепер?
Крокодилокінь на ім’я Фіалк повернув до мене зубасту морду. Здивовано покосував карим оком: як ти, мовляв, здогадалася?
Принца не цікавили питання ні про що. Він не повернув голови.
Оберон усміхнувся.
— Знаєш… Не виключено. Може, і було таке королівство. Давним-давно. Уже ніхто до ладу й не пам’ятає.
— Ну, хтось пам’ятає, — сказала я, помовчавши. — Адже якби того Королівства не було, навіщо тоді я тут? Навіщо учуся чарівництву, замість того щоб сидіти вдома й дивитися телевізор?
Принц пожвавішав:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Цикл "Ключ від Королівства"» автора Дяченко М.Ю. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ дванадцятий Перехід“ на сторінці 2. Приємного читання.