Розділ «ЧАСТИНА II»

— Так, — відповів Габр, прикувавши свій погляд до купи ганчір’я, яка крутилася біля його ніг. — А ти не рада?

— І що, ти одружився з дією дурепою?

— Вона не дурепа, мамо.

— Вона істеричка! Я її ненавиджу.

— Не будемо про це, мамо. Ти хвора?

— З чого ти взяв?

— Я... Мені здалося, ти...

— Ну, що?

— Тобі важко пересуватися?

— Я трохи ослабла. Але я... я пересуваюся так, як хочу. І чому ти вирішив, що я погано пересуваюся? А ти як пересуваєшся?

— На двох ногах, звичайно, — тихо промовив Габрі.

— А я, по-твоєму, як? Я точно так само стою перед тобою на двох ногах.

— Так... звичайно, — відповів Габр. — А де твій чоловік?

— Він прийде, скоро. То ти одружився з дурепою?

— Прошу тебе, не називай її так.

— А вона як мене назвала? Ти пам’ятаєш, що вона мені сказала тоді?

— Ні.

— Вона сказала: «Ви дурна мамаша, Габр мій, а не ваш. І взагалі ви не мати йому».

— Але мам...

— Так, я знаю, я погана мати, — заскиглила істота, заворушилася під ногами, і голос її ледве долинав звідти, з купи ганчір’я. — Мені не треба було тебе залишати батькові. Але так вирішила Нарада квадрату. Я перша пішла на сторону, порушила слово, а це позбавляє прав. Але я не могла жити з твоїм батьком, я любила Пінча.