Розділ «ЧАСТИНА II»

Він відпустив її плечі.

— Чому ти вирішив, що я нещасна?

— Ти не бачиш себе!

— Я не розумію, про що ти говориш.

— Я піду.

— Стривай, я хочу тобі сказати. Ти не думай, що раз я шкодую, що все так безглуздо склалося, то я нещасна.

Ні, я була щаслива. Коли ти народився, потім коли зустріла Лінча і коли народилася Оел. І зараз не все так погано: скоро прийдуть Оел і Лінч і ми будемо пити кислий оргнапій. Я додаю туди дві краплі барильної кислоти — ти маєш пам’ятати, як я...

— Мамо, прошу тебе, не треба.

— Що не треба? І ти теж залишайся, посидиш із нами. Вони тобі будуть раді, особливо Оел. Вона ж тобі сестра.

— Мам... Я... Я або загину скоро, або... Як мені душно! Як я душусь тут!

— Тут зовсім не душно, двері відчинені весь день.

— Я вже загинув. Загинув для цього життя.

Замість відповіді запанувала мовчанка.

— От що, тобі просто треба одружитися, — почув він нарешті голос. — Одружишся — і всі твої нерви як рукою зніме. Хоч і з цією дурепою.

ІЗ ЗБІРКИ ВІРШІВ ЧИЗА ДІЛКА «БЛИЗЬКА ДАЛИНА»

Час видання — перша чверть 9-го числення. Центральний Архів. Інвентаризаційний номер 19-КД-41215. Ящик № 14421596. Один екземпляр. Наклад ліквідований. Винесення з Особливого Фонду та копіювання заборонені.

У якій-небудь пісні далекій ти згадаєш собі: о боже, хто це? Округливши оченята, ти згадаєш себе.

Ладуті спідниці вітрил, літакові чайки, що пронизують крилами, відчайдушними криками сонячне піднебесся. Скінченні люди в символічних плавках. Лескінченне небо і ще щось. Теплий подих хвилі вдарить у вікно, і ти заплачеш про далеку любов. Про безповоротність часів заплачеш ти, проклинаючи. Що? Що?

Потім вирвеш разом із цвяшком радіоприймач і будеш топтати його з останніх сил: ось, ось! І віднесеш у сміттєпровід, і ще три дні будеш ходити прибитий.

Поки не забудеш себе.