Розділ без назви (2)

Присвячую моїм батькам, Наталі та Йосипу, в’язням ГУЛАГу

…Навколо світло і далечінь, а тут вічна темрява і «близький простір».

Окс Нюрп

Я, я увірвався у твоє життя, у твоє життя, розумієш? Ким, ким? Не знаю. Увірвався я в твоє життя – теплим дотиком, ось цим обличчям – дивися, найбільше словами. Ще – хвилинною мрією, можливо. Хвилинною мрією – була і минула. Мрією, можливо, ще чимось живу я в тобі. Не знаю.

Чужих доль сповнене твоє життя, моє життя. Ні, не чужих. Життя людини.

Живеш ти на цій землі, живу я з тобою, ми всі. Заповнюючи один одного.

Чому ти живеш у мені, чому? Твої думки про мене, мої думки про тебе, наші думки про багатьох, багато хто думає про нас. Про кожного з нас, про нас разом. Думають багато хто і живуть нами. Ах.

У цьому житті, на кінчику двадцятого сторіччя.

Голки тисячоліть, що мчить – куди? Куди?

Ми, п’яні від швидкості, один в одному, напередодні небуття.