Розділ «ЧАСТИНА II»

— Ні, — перебив її Габр. — Я не читаю тепер газет.

— Чому?

— Там живуть світом, який... Я теж раніше ним жив. Він дуже вузький, розумієш? Є ще інший світ, поза газетами — море, ліси, далекий простір. Зовсім інший світ. Я його бачу.

— Але треба щось читати. Я читаю переважно тільки «Новини квадрату» і «Кур’єр п’ятсот десятої вулиці». Але вже прочитую все від і до.

— Мам, ми відволікайся, — сказав Габр. — І мені треба скоро йти.

— Так, так.

Така спочатку вольова, зла, вона, здавалося, розгубилася.

— Мам, — сказав Габр, — можливо, я бачу тебе востаннє.

— Як це?

— Я хочу, щоби ти вислухала, зрозумієш чи ні, але вислухай. Мені дали завдання, страшне завдання: зупинити мега-поліс. Державне Об’єднання зникне, розумієш? І ти, і всі зникнуть — всі. Я відчуваю, за мною стежать із обох боків: одні мене прагнуть осліпити, позбавити істини, а інші хочуть штовхнути на цей крок.

— На який крок?

— Я ж тобі розповів, зупинити все, все переплутати. Ні, навіщо я тобі це говорю? Не можу більше, не можу.

Габр плакав, притулившись щокою до холодного металу.

— Заспокойся,сину.

— Мамо, вони мене осліплять, — мовив крізь сльози. — Я вже боюся темряви. Я боюся навіть піти за тобою на кухню, мені страшно. Я хочу бачити. Хочу. А вони занурять мене в темряву назовсім. А якщо я спробую втекти з мегаполіса, намацають мене локаторами і все одно спіймають і осліплять. Я можу врятуватися тільки в Прозорій Плямі — це далеко за мегаполісом, там живуть люди, які колись бачили очима. Але там... Там мені немає місця, вони мене виштовхнули звідти сюди, щоб я їм допоміг зупинити мегаполіс. І мені... що мені залишається?

Настала тиша. Коли за п’ять хвилин Габр, трохи заспокоєний, витер очі і подивився перед собою, він побачив, що істота не зрушила з місця, так і лежала, розпластавшись на підлозі.

Минула ще хвилина.

— Я нічого не зрозуміла, — почув він нарешті голос. — Про що ти?

— Мамо! — Він не витримав, підсунувся до неї, схопив за кістляві плечі. — Ми висимо в повітрі, під нами немає справжньої грунту! Чуєш? І кругом труби, балки, дроти. І всі сліпі, всі — світ сліпих! І ти сліпа, мам. Ми всі прокляті. Всі прокляті і нещасні!

— Не тряси мене, — сказала істота. — І припини істерику.