ТИХИЙ КУТОЧОК
Селище знаходилося біля самого моря, за лісом, який частково приховував стіну мегаполіса. Будинки були невеликі, з дивними похилими дахами, а головне — в кожній стіні був отвір, закритий чимось прозорим. Габр підійшов і помацав стіну: це не були ні бетон, ні залізо. Море плескалося за два кроки — спокійне, живе, перекочувало невеликі вали.
— Нам трохи далі.
Пан Річардсон — так він просив його називати — повів його чимось подібним на вуличку. Всі будинки були світлі, чистенькі, і такі само світлі, одягнені в яскравий одяг були люди, що з’являлися зрідка на дорозі. Усі вони йшли дуже швидко, з широко розплющеними очима, анітрохи не боячись наштовхнутися на перешкоду. Подекуди біля будинків гралися в піску діти.
— Здрастуйте, дядьку Річарде! — кричали вони здалеку.
І ніде Габр не побачив орієнтаторів. Не було взагалі жодної техніки.
Його провели в будинок, посадили в м’яке сидіння.
— Пити хочете?
Пан Річардсон налив йому якийсь гарячий темний напій. Габр випив. Стіни всередині були теж світлі, подекуди висіли незрозумілі зображення: обличчя людей, гори, в кутку стояло щось схоже на дерево.
— То що, ви вирішили, що ми «нелюди»? — запитав пан Річардсон, попиваючи темний напій. — Диви куди замахнулися — зупинити мегаполіс!
— Ви, — проговорив Габр, — ви, які бачать, як ви можете сидіти там, у Центральному Управлінні, і брехати, брехати!
— Так, ми брешемо, — відповів Річардсон. — Тому що... Вам цього не зрозуміти. — Він поставив чашку на стіл. — Вам не зрозуміти, в якому становищі ми.
— В якому ж? — Габр поїдав його очима.
— Ось ці будинки, які ви бачили, — це все, що нам залишилося, все наше життя. Нас мало, молодий чоловіче. І нам нічого не залишається, як...
— Як правити цілим світом? — перебив його Габр. — Адже люди, мільйони людей думають, що Вища Державна Нарада складається з таких самих, як вони. О, коли б вони знали, хто захопив владу!
— Захопив владу? — розсміявся пан Річардсон. — Годі. Ні я, ні наші предки її не захоплювали.
— Звідки ж вона у вас? Адже Вища Державна Нарада складається повністю зі зрячих?
— Так, туди входять голови всіх зрячих сімейств, — кивнув господар. — Адо цього туди входили їхні батьки, а перед тим — батьки їхніх батьків, і ланцюжок цей, молодий чоловіче, губиться вдалині часів.
— Дивовижно, — струснув головою Габр. — І ви собі спокійно керуєте мільйонами, навіть не замислюючись, хто вам дав таке право?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Далекий простір» автора Мельник Я.Й. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „ЧАСТИНА III“ на сторінці 1. Приємного читання.