Розділ «ЧАСТИНА II»

— А де Оел?

— Вона теж прийде, пізніше. Коли померла твоя мачуха, я хотіла була тебе забрати. Піти до твого батька і наполягти, щоби він написав відпускний лист. Все одно він із ранку до ночі пропадав у Міністерстві, і ти йому був потрібний лише спочатку, щоби доказати щось мені і дотриматися правил.

— Не знаю, — промовив Габр. — Мені здається, батько — він...

— Навіщо про нього говорити... — Істота тепер лежала біля дверей, не рухалася. — Його вже немає. А тоді... тоді я не пішла до нього, сама не знаю чому. Народилася Оел, і Пінч поруч. І було так добре втрьох. Це жахливо, але я... я боялася, що щось зруйнується. Я хотіла, щоб ти був поруч, але...

Істота біля ніг ледве помітно здригалася.

— Що з тобою? Тобі холодно?

— Нічого. Ти не думай, що я зовсім забула про тебе.

— Мам... — Габр нахилився, потім присів поруч. — Я...

— Все так нерозумно вийшло, — звідкись із глибини звучав здавлений голос. — Все життя дурне.

— Не треба. Все добре.

Він говорив якісь потрібні слова, але відчував їх не до кінця. Він навіть не розумів, навіщо він прийшов сюди, в цей бункер.

— Хочеш, я наллю тобі оргнапою?

І, не чекаючи відповіді, істота поповзла вглиб печери.

— Ні, ні! Не треба, чуєш?

Він злякався темряви, страшної темряви, в яку треба було зануритися. Там, на кухні, панував абсолютний морок.

Істота застигла в нерішучості.

— Що з тобою? — запитала вона співчутливо. — Ти такий нервовий. Щось сталося?

— Так, мам.

— Щось погане?

— Так, дуже.