Розділ «VI»

— Ви любите її, — Олексій говорив так, наче зачитував вирок. — І, звісно, хочете бути з нею. Це не дивно. Багатьох людей травмує думка про неминучу розлуку — назавжди — із близькою, коханою людиною. Ви можете оберігатися високих слів, таке я припускаю, але мушу заявити: ми виконуємо місію.

— Допомагаєте таким, як я?

— Так, — зосереджено кивнув Олексій. — Інші вважають подібне кохання патологією. Хоча так звані «нормальні» люди часто коять таке, що просто в голові не вкладається. Та на кожного чекає Суд. Чи не так?

— Так, але чи можна якось…

— Ви хочете конкретики, — Олексій прокреслив у повітрі риску, наче підбивав підсумок. — Перш ніж я розкажу вам детально план нашої з вами роботи, я хочу знати: чи маєте ви достатньо коштів, йдеться про тисячі й тисячі «умовних одиниць», щоб подарувати вашій коханій життя після життя й таким чином бути із нею? Це перше. І друге: чи можете ви зберігати… не те щоб таємницю (хоча всі наші подальші дії мусимо розглядати саме так), але секрет… назвімо всі наші дії конфіденційними? Хочу вас попередити, що ми вступаємо в конфлікт із так званим законом, вигаданим отими сірими, убогими людьми, які багато чого не розуміють і не зрозуміють ніколи. Особисто мені, та й Віті загрожує мало що чи хто… А от вам…

— Так, Олексію, я цілком усвідомлюю і розумію все, що ви сказали, — в мене, здавалося, піднімалася температура, та я був певен, що то просто нервовий дрож чи щось подібне. — Власне, я приблизно уявляв, точніше мріяв…

— Про збереження К’яри, — закінчив за мене Олексій.

— Хочу, щоб наше кохання тривало, адже вона не померла, вона просто стала трохи інакша, — хоч би Олексій зрозумів мене… Добре запам’ятав свій стан під час цієї, вирішальної розмови.

— Та все ж: чи маєте ви кошти на м-м-м… процедури із тілом дівчини, щоб вона залишилася такою… живою. Так чи ні?

— Я достатньо забезпечена людина, у мене власний бізнес, і…

— Зрозуміло, — Олексій зовсім не виказував емоцій. — Ось я напишу вам статті видатків і суми коштів готівкою, звісно, які знадобляться вже сьогодні увечері, чи, в крайньому разі, завтра вранці. К’яру мають правильно поховати…

— Поховати?! — я отетерів. — Ми щойно ж говорили про її життя…

— Звісно, — щось подібне до усмішки викривило губи Олексія; очі ж його залишалися спокійно-холодними. — Але ж для родичів і близьких вона має бути похованою, «як прийнято». В неї ж є родичі?

— Батько, — я згадував, чи чув ще про когось, — ну і молода дружина її таточка, майже ровесниця К’яри, — мачуха, чи як її назвати?

— Отже, родичі є; так я і думав, — зітхнув Олексій, швидко накидаючи рядки слів і цифри на папері. — Ось вам майже точні витрати. Якщо все піде за планом.

Олексій простягнув мені папірець із колонкою цифр і якимись скороченнями біля них, майже абревіатурами, розшифрувати які було неможливо.

— Бачу, ви не зрозуміли… — Олексій дивився, як я розглядаю цифри і літери на аркушику. — І це нормально, навіть добре. Ніхто сторонній і не повинен розуміти… Поясню вам на словах.

— Так, бо хочу знати, на що витрачаю… — я розхвилювався і не зміг закінчити думки.

— Звісно, — Олексій тепер був подібний до учителя математики в школі. — Отже. Перший і другий рядок — то наші дії після поховання, потім, третій і четвертий, — вже тут, на місці…

Олексій розписав, розповів такий простий і зрозумілий план, сказати б, роботи, що я лише дивувався збігові моїх більш-менш виразних мрій із його конкретними кроками до втілення моїх фантазій, марень і сподівань із уже добре знаною ним і, вочевидь, апробованою… як би назвати ту «операцію», акцію? Так — порятунком людини, яку всі вважають померлою, і водночас допомогою тому, хто своїм коханням скасовує смерть. Переконаний, що саме я разом із цими досвідченими людьми долав так звану смерть К’яри і робив нашу любов вічною.