Розділ «31»

Андрій подивився на смужку світла, що пробивалася ззовні, й подумав про тих двох військових, яких вони щойно зустріли. Це, звичайно, була не проста зустріч, а щось інше. Але, в усякому разі, ув'язнення не викликало в Андрія побоювань і тривожних думок. Навпаки, військові нагадали йому своєю поведінкою Кортецького, який, вийшовши до їхнього скиту, поводився так само дивно і навіть нахабно.

Генерал тим часом роздивлявся круглу штуковину, причеплену до дерева, і час від часу кидав на Ізводьєва, що стояв поряд, невдоволені погляди, щоб той раптом не надумався порушувати тишу. Генерал зло косився й на вогнище, що занадто голосно тріщало дровами. Штуковина мовчала, й обличчя Ликова з кожною хвилиною виявляло все більше невдоволення. Нарешті він утратив терпіння, відійшов до вогнища і, штовхнувши колоду носком брудного чобота, всівся на неї і стомлено втупився у вогонь. Ізводьєв, що залишився нерухомо стояти біля дерева, раптом почув шипіння.

– Товаришу генерал! – крикнув він. – Шипить!

– Шипить – це ще не правда! – сказав генерал Ликов, але було видно, як він одразу напружив слух.

«Прослухайте сигнали точного часу, – прорізався крізь шипіння чіткий чоловічий голос. – Звірте ваші календарі! У Москві, Ленінграді, Києві – 1962 рік, весна. У Пермі, Норильську, Магнітогорську – 1958 рік, весна. В Усть-Глімі, Воркуті, Анадирі – 1953 рік, літо. Прослухайте повідомлення для Москви, Ленінграда і Києва. У Москві вийшов із друку перший том «Підсумків Всесоюзного перепису населення», проведеного 1959 року. Ось тільки декілька цікавих цифр із цього видання: загальне число радянських трудящих 78 811000 чоловік, серед них не менше 2 мільйонів 126 тисяч дозорців і наглядачів, не беручи до уваги міліцію та НКВС, 589 тисяч шахтарів, а залізничників – 939 тисяч.

А тепер прослухайте спеціальне повідомлення для всіх територій Радянського Союзу: скоро відбудеться перший тираж розіграшу Державної двопроцентної позики 1948 року. Буде розіграно 918 тисяч виграшів на суму 447 мільйонів карбованців. Тираж відбудеться у Москві, в Колонному залі Будинку спілок».

«Сковорідка» замовкла.

– 447 мільйонів?! – скривджено мовив генерал.

– А може, це неправда?! – з надією в голосі запитав Ізводьєв.

Генерал замовк, замислившись.

– Якщо неправда, – мовив він, – треба буде цих двох розстріляти!

– А якщо все-таки правда?!

– Тим більше розстріляти! – твердо сказав генерал. – Відпускати не можна. Вони тепер знають, де ми…

Ізводьєв одійшов на декілька кроків од дерева і, обернувшись, знову пильно втупився в чорну «сковорідку».

– Патрони ще є? – запитав генерал.

– Сім штук, – не дивлячись на Ликова, відповів солдат.

– Поставиш їх у потилицю і вб'єш однією кулею. Зрозумів?

– Так точно, товаришу генерал!

Тонка смужка світла, що пробивалася крізь дверну щілину в землянку, почала тьмяніти. Андрій і Кортецький мовчки сиділи на нарах. Інвалід згадував, як у дитинстві грав у футбол. Згадував він не саму гру, а біль у нозі після сильного удару, отриманого в сутичці із захисником ворожої команди. Біль цей він згадував зараз із якимсь особливим, мало не мазохістським задоволенням. Можливо, тому, що тієї ноги давно вже не було й її замінила гладко обтесана дерев'янка, яка, на жаль, боліти не могла.

Андрій, ворушачи губами, молився Господові, просячи вибачення за те, що залишив він таємно батьківський дім і свою сім'ю, і просив він Господа допомогти його батькові та братам дочекатися знамення і знайти своє щастя.