Розділ XVIII

— Бо ми його не маємо. У Тиндаяр мене привів він. — І Ріана вказала праворуч.

Шимас озирнувся й побачив за кілька кроків від них Колвина аб Девлаха. Чорний стояв непорушно і з бездумним виразом обличчя дивився в пустку перед собою. Здавалося, йому до всього було байдуже.

— Він упокорений, — пояснила Ріана.

Шимас мимоволі здригнувся. На думку більшості чаклунів, чари покори були чи не найогиднішим прийомом з усього відьомського арсеналу. Впокорені люди ставали слухняними маріонетками, втрачали особистість і пам’ять. Водночас вони зберігали загальні уявлення про світ та свої основні навички, тому відьми використовували впокорених чорних для тренування менших сестер. Такі чорні, хоч і володіли Темною Енерґією, були цілком безпечні, бо мали наказ не завдавати нікому шкоди.

— На жаль, — вела далі Ріана, — це максимум, що можна витиснути з упокореного чорного. Орієнтуватися в Тиндаярі він уже не здатен; таке вміння надто складне для його обмеженого розуму. Так само ризиковано довіритись йому при поверненні на поверхню — залюбки можна потрапити в стіну якоїсь будівлі або в дерево. У часи Мор Деораху відьми намагалися подорожувати Тиндаяром, але без особливих успіхів. Як правило, вони виходили зовсім не там, де хотіли.

— Я нічого про це не чув, — сказав Шимас.

Ріана гмикнула.

— Ми не звикли вихвалятися своїми невдачами.

Із цими словами вона випросталася і спрямувала погляд на Колвина. Шимас також підвівся. Він почував слабкість у всьому тілі від нещодавно пережитого болю, проте ноги тримали його досить упевнено.

— Отже, так, — знов заговорила Ріана. — Перед нашим переміщенням я повернула його точно на північ. Він так і стоїть. На захід від Манхайна є великий ліс, це найбезпечніше місце. Дев’ятсот тридцять сім до одного… нехай буде тисяча до одного… — Вона помовчала, рахуючи в думках. — Виходить, одинадцять з половиною моїх кроків. — Повернувшись у потрібному напрямку, відміряла належну відстань. — Дуже сподіваюся, що не влучу в якусь лісову хатину.

— Треба було рахувати від Колвина, — зауважив Шимас, що йшов слідом за нею. — Якщо він дивиться на північ, то це не західний напрямок, а північно-західно-західний.

— Я краще знаю, що робити, професоре, — відповіла відьма з поблажливими нотками в голосі. — Нас віднесло вбік, бо початкове місце було зайняте вами й тим огрядним чорним.

— І справді, — присоромлено мовив він. — Як я сам не второпав…

— Це на вас вплинула Темна Енерґія. Вона затуманює розум. Тому нам треба забиратися звідси.

Ріана виставила вперед праву руку, з її долоні вихопився тонкий промінь білого світла і пронизав темряву над ними. Шимас був приголомшений силою відьомських чарів, які навіть у Тиндаярі не втрачали своєї ефективності. Сам же він ледь відчував свою маґічну силу; хоч довкола й не бракувало звичайної природної енерґії, якою він міг живитися, майже вся вона йшла на те, щоб стримувати руйнівний вплив зловісної Темної Енерґії.

В юності Шимас читав багато книжок про минулі часи, коли на Абраді точилася боротьба між людьми та пекельними істотами. У деяких книжках були історії про те, як чаклуни провалювалися крізь демонічні тунелі в Тиндаяр. Вигадані історії цим не обмежувалися й оповідали, як мужні чаклуни билися з демонами та чудовиськами, а потім самі прокладали тунелі на поверхню. Правдиві ж історії чесно визнавали, що всі вцілілі в Тиндаярі чаклуни (за винятком, певна річ, чорних) поверталися звідти тим самим шляхом, яким туди й потрапили. Лише відьмам вистачало маґічної сили, щоб пробити до земного світу власний тунель.

Не минуло й п’яти хвилин, як Ріана зупинилася.

— Це важче, ніж я думала, — сказала вона. — Не вдається одночасно працювати і стежити за околицями.

— А від мене, боюсь, мало користі, — зізнався Шимас. — Темна Енерґія блокує майже всю мою маґію.

— Зате йому, — Ріана кивнула в бік Колвина, — вона нітрохи не заважає… Гей, як там тебе? Колвин, здається, так, професоре?… Колвине, підійди.