„Теж мені, чоловік!” — хотіла було зневажливо кинути Такаманохара, але відразу задихнулась, поглянувши на ледь примружені очі Норильцєва. Дитячими вони стовідсоткового не були.
— Відчині-і-і-іть!!! — репетував Кременчук. Чи те, що було Кременчуком.
— От що, — труснула Сонька своїм жорстким волоссям, — а давай, все ж таки, розберемось спочатку з тим, що у нас на борту коїться.
— А варто? — засумнівався Норильцєв. — Нехай в холодильнику сидить. Двері витримають. На першому місці зараз двигуни мають бути.
Але Такаманохарі чомусь дивним чином здавалось, що це не так, що це — питання другорядне, але протиставити хлопцеві щось інше, окрім своїх непевних відчуттів, вона аж ніяк не могла. І затятості хлопцевій, до речі, теж не могла: все одне назовні сунеться, тільки-но вона сама туди вийде. Тоді „Софія” взагалі без нагляду залишиться.
— Ну, добре, — мовила скрушно Сонька, — йди. Я тебе біля пульту підстрахую. Але запам‘ятай: улітати без тебе не стану. Нема чого мені самій в безмежності робити. Безмежність, вона, за самоту самотніша. Таким ось чином. Отже, працюй, будь ласка, як найшвидше і повертайся як найскоріше.
- Єсть, боцмане! — посміхнувся Ігор самими куточками губ, від чого його обличчя набуло якогось, зовсім вже зболілого, вигляду. Краще б взагалі жодних емоцій не виявляв!
— Відчині-і-і-іть!!!
— Раджу зброї з собою якнайменше брати, аби не заважала. Все одне проти місцевої розсипчастої безживності вона непридатна. Ні!.. — зненацька рвучко випросталась Сонька. — Не пущу!!! Не можна. Що ми зможемо вихору протиставити, якщо здійметься?
— А нічого, — тихо й тоскно мовив змарнілий чолов‘яга, з‘являючись на порозі рубці. — Нічого, Сонько, нічого… Нічого, Ігорю, нічого… нічого… нічого…
Хлопець з дівчиною тіпнулись було нажахано, а потім завмерли, вдивляючись в неголене обличчя капітана, прикрите тінню від репнутого козирка міліцейського кашкету.
— Ні… чо… го… — доносилося з тіні, — нічо-о-ого, — вило тихесенько, — нічо-о-о-ого вдвох зробити не можна… Втрьох, втрьох треба… треба… Треба відчинити холодильник, ти чуєш, Зореборе? Треба відчинити холодильник, друже…
— Так… Так?… — якось запитально відгукнувся хлопець.
- Іг-горю, — спробувала ворухнути побілілими губами Сонька, — Іг-горю, н-не с-лухай. Це н-не…
— Ти прагнеш відчинити холодильник, Такаманохаро, прагнеш… Але ти дуже зайнята, — постать капітана якось дивно викривилась, — і тому доручаєш зробити це Норильцєву. Так?
— Т-так… Тоб-бто… Ігорю, в-відчини… Н-ні… Від-дчини…
Зоребор уповільненим кроком сновиди переступив поріг рубки. Просто крізь постать капітана, яка стала коливатись ще більше і начебто прозорішати. Чи то просто це здавалось від того клятого й задавненого мерехтіння в очах?
- Іг-горю… Зор-ре…
— Ти маєш відчинити холодильник, Норильцєв, маєш.
Зненацька постать капітана моторошно смикнулась кожним своїм вигином і безгучно, клаптями, що миттєво танули в повітрі, розлетілась в усі боки. За секунду в рубці залишилась лише ошелешена Такаманохара.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Капітан космічного плавання» автора Кацай О.О. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „V.Арракі“ на сторінці 27. Приємного читання.