Розділ «V.Арракі»

Кременчук сумно посміхнувся самими куточками губ:

— Так вирішуй швидше. Мені теж ці ігри остогиділи. Якщо в пісок — рилом, то й в пісок! Мені все одне.

— Не поспішай поперед батька в пекло. Встигнемо ще одне одного на отой пісок пошинкувати… Тож, кажеш, нанороботи, якими поділився з тобою Нкса, лише ткані твого організму відрихтували?

— Ну, я саме так це розумію. І ще, як мені здається, відтепер вони постійно підтримуватимуть життєвий баланс наших тіл. Тобто, просто так вбити тепер нас важкувато.

— А з нами снагою своєю життєвою не поділитесь?

— Розумієш, Сонько, — вигляд в капітана став дуже серйозним, — та дещиця нанороботів, що пішла з якогось дива на зв‘язок із нашими біополями, стали нерозривно поєднаними з ними. Тобто, „пісок” для ваших з Норильцєвим організмів треба по новому ззовні видобувати.

— Щ-щаз-з-з, — раптом прорвало на калічну російську Зоребора. Водночас клинок його меча наполовину висковзнув з піхв.

— Не „щас”, а зараз, — осадила його поглядом Такаманохара і знову повернулась до Кременчука: — Отже, з вами роботи, так би мовити, поєдналися. А з чого ж така вибірковість?

— Ну, — почухав Богдан потилицю, — якби ти, скажімо, до трубопроводів пішла, або Норильцєв легшим за Нксу виявився, то, мабуть, картину на даний час ми мали б протилежну. А щодо всього іншого…

Капітан заплющив очі й посовався, зручніше влаштовуючись на ліжку.

— Тут Нкса за комуни Вільних згадав, — кинув по хвилині напруженої мовчанки. — Так ось, наскільки я розумію, на Арракі слово „комуна” свого часу стало ключовим словом.

— На Арканарі теж, — кинув Зоребор, але Богдан не звернув на нього уваги.

— Плоть не може нівечити дух! — раптом вставив і свої п‘ять копійок Нкса.

— От, от… Бутерліанський джихад, або, щоб зручніше — Велика Революція, проти отієї плоті й була спрямована. Комп’ютеризованої плоті. Усіх роботів та таке подібне понищили. Але, що робити, якщо плоть відмовляється працювати? В планетарному масштабі.

— Це як? — зацікавився Норильцєв.

— А так… Пам‘ятаєш, чим Дюна славилась?

— М-м-м… — наморщив лоба хлопець. — Спайсом?

— От, от… Ним, рідним… Наркотиком, Сонько, планета ця славилась. А якщо отой наркотик та тисячі років вживати на рівні кожної людської одиниці, то що ж на рівні людства тоді станеться?

— Виродиться? — це вже Сонька.

— Виродиться. Вимре, хворобами усілякими генетичними страждаючи. І щоб долати оті хвороби, змушена була потужно розвиватися нанокібернетика. Втім, це у повній мірі відповідало вченню Помаранчевої Католицької Біблії (була тут така): плоть зникає, залишаючи лише дух.