Розділ «V.Арракі»

— Стояти! — вискнула вона. — Я кому кажу: стояти!!!

— Йох, і дурепа ж ти, Сонько, — чомусь засмучено мовив Кременчук. — Невже ж ти не зрозуміла, що тепер мене знищити взагалі важко стало? А вашими штрикалками й поготів… Я ж тепер не лише мови там різні розумію, не лише гіпнотизувати можу чи фантоми ліпити. Я, врешті решт, не лише, здається, іноді та щось наперед вгадувати можу, як ото на балеті іруканському… Я тепер… Сама ж бачила… Я тепер, певною мірою, безсмертний, Сонько.

Диспозиція, отже, була наступною. Безсмертні у кількості двох одиниць принишкли на одному краєчку ліжка Нкси. Смертний же Норильцєв совався на іншому. Смертна Такаманохара притулилась спиною до стінки біля дверей, готова миттєво вибухнути ядерною бомбою за першої ж ознаки небезпеки.

Перед тим зовсім вже малесенька купка піску, що, виявляється, ховалася під стелажами холодильної камери, повільно прошурхотіла коридором до каюти Нкси, в якій і зникла серед смух-трави піррянина. Смух-трава, до речі, набула опісля цього майже свого звичного вигляду, а сам крочовник розпочав тулитися до капітану, інколи кидаючи тужливі погляди на Зоребора: той ще не звик до оживленої іпостасі Нкси. Так само, як і Такаманохара, до іпостасі Кременчука.

— Ні, я не розумію! — запально просторікувало між тим оте втілення, розмахуючи дужими руками капітана. — Якщо ми ладнаємо протези зубів чи ніг-рук, або й самого серця, то це нікого не лякає. А тільки-но цивілізація додумається до протезування молекул організму, то з цього дехто, — Кременчук оскаженіло зиркнув на Такаманохару, — робить трагедію з мелодрамою!

— А протезування молекул мозку впливає на психіку об‘єкта, що піддається протезуванню? — кинула дівчина в простір, із задоволенням відчуваючи спиною надійну, таку, що не розсиплеться зненацька на міріади нанопавуків, переборку „Софії”.

Капітан — чи те, що ще залишалось капітаном — раптом знітився і від того увесь зовнішній вигляд Соньки став асоціюватися з виглядом гранати без чеки: торкнись і вибухне! Намагаючись бути гранично обережним, Богдан знизав плечима у відповідь на її нервове зауваження:

— А я знаю? Мозок в мене не з нанороботів.

— Це точно, чи тобі так здається? — Сонька була невблаганною.

— Це мені так не здається, — Кременчук теж розпочав заводитись.

— Але, — втрутився в розмову Норильцєв, — он і Нкса теж стверджує, що, окрім смух-трави, в нього нічого неприродно-зайвого немає. Виникає запитання: з якої радості він нам лекції про Дюну читав? Для цього таки мозок потрібний.

— С‘єтч, — прорипів крчовник, — це є прихисток Вільних. Але оскільки вони перечікували небезпеку тривалий час, то будь-яка печера могла стати місцем мешкання комуни Вільних.

— Тобто, — миттєво переорієнтувала Сонька плин думок, стрімко випростувавши своє тіло, — „Софія” зараз саме в такому с‘єтчі й знаходиться?

— Вітрова пастка, — замість відповіді знову прорипів піррянин, — це є такий пристрій, що встановлюється проти панівного спрямування вітру і здатний визбирувати вологу з повітря, яке проходить крізь нього…

— А це до чого? — здивувався Норильцєв.

— …завдяки різниці температур, — не звернув на нього уваги Нкса.

— Це до того, — похмуро вставив Кременчук, — що „Софія” зараз знаходиться всередині величезної вітряної пастки. Яка, можливо, в період Останніх Років слугувала с‘єтчем для комуни Вільних.

— Комуни, с‘єтчі, Останні Роки… — примружившись, зневажливо пирхнула Такаманохара. — Ти ж казав, що нанороботи на твій мозок впливу не мають. І на Нкси мозок теж. Так? То чого ж це ви зараз один одного напрочуд таки добре розумієте?

— Я… Я не розумію… І малий не все розуміє… Просто уривки з історії цієї планети стають нам якимсь чином відомими. А якби ми взагалі на пісок отой червоний перетворилися, то, мабуть, всю її історію взнали. Ти цього хочеш?

— Я ще не вирішила, — стрільнула Сонька очима в бік Норильцєва і той, зненацька посуворішавши, потягнувся до ефеса свого меча. А сама Такаманохара поклала обидві руки на ефес арканаріанської шпаги, якою обпиралася об долівку.