Розділ 8. Прогулянка по Італії (1779–1782)

— О, в такому випадку я ще ретельніше готуватимуся до першого виходу.

— Схоже, наші дами вправляються в компліментах одна одній. Це так не схоже на них. Зазвичай вони з подібною ретельністю відпускають шпильки, — помітив король Фердинанд. — Отже, до вечора, панове.

Потоцькі приїхали в театр задовго до початку вистави — графині Жозефіні дуже вже хотілося похизуватися перед обраним товариством. «Опера Доменіко Чимарози „Джамміна і Бернардоне“. Сьогодні для вас співають незрівнянні — примадонна Франческа Морі і кавалер Теодоро Феррарі», — сповіщала афіша. Поява нової незнайомої пари в королівській ложі викликала живий інтерес публіки, особливої уваги, природно, була удостоєна Жозефіна — в розкішній, глибоко декольтованій вечірній сукні, з діамантовим намистом на шиї. А граф Станіслав, незважаючи на втому, відразу ж захопився дійством на сцені, де панували іскристі, всепоглинаючі веселощі.

Примадонна була улюбленицею тутешньої публіки, і кожен її вихід супроводжувався шквалом оплесків. Вона мала дуже світлий і приємний тембр сопрано, крім того (уродженка півдня), відрізнялася виразною мімікою і була дуже артистичною — не тільки добре співала, а й талановито грала на сцені.

Але ось на сцену вийшов Теодоро Феррарі. Зал на мить завмер — і відразу ж вибухнув оваціями. Тенор мав рідкісний оксамитовий відтінок голосу. Співак приголомшив графа Станіслава широтою діапазону, майстерністю плавних переходів із регістра в регістр. В якийсь момент графу здалося, що він уже чув цей голос.

— Жозефіно, — пошепки звернувся він до дружини. — Де я міг бачити і чути цього співака?

— Мені він теж когось нагадує.

— Цей співак приїхав кілька років тому з однієї із країн Східної Європи, — дав довідку лорд Гамільтон.

— Чекай-чекай, — Станіслава немов осінила якась здогадка. Він узяв бінокль і уважно поглянув на сцену. — Це ж наш Федорко! — майже вигукнув він. — Так-так, син нашого коваля, якого ми відправили сюди на навчання!

Після вистави Станіслав від усього серця привітав співака і по-батьківськи обняв.

— Бачу, ти не втрачав часу дарма. Вітаю.

— Дякую, пане графе, — дещо зніяковів Анатолій. — Я відразу помітив вас у ложі і дуже хвилювався. Мені так хотілося вам сподобатися!

— Тобі це вдалося. А тепер я хочу, щоб ти показав усе, чого тебе тут навчили. Через три дні ми влаштовуємо невеликий прийом, і було б добре, якби ти взявся за підготовку музичної частини вечора.

— Залюбки, пане графе.

Потоцькі зняли маєток неподалік від будинку лорда Гамільтона, і, мабуть, краще місце в усьому Неаполі знайти було важко: з одного боку краєвид на море з островом Капрі вдалині, з другого — алея вілли Реале.

Прийом, а точніше обід, як і передбачав граф Потоцький, відбувся через три дні. Очікували короля з королевою. Граф Станіслав, який завжди брав у подорожі своїх кухарів, обіцяв королеві декілька страв української та польської кухні, розхвалюючи їх неповторність і незвичайний смак. Прийнятий із щирою привітністю король продегустував кожну страву, проте їсти не став. Покликавши до себе кухаря, почав розпитувати його про назви страв, способи приготування та інгредієнти. Потім відбувся концерт, в якому знову сяяли Франческа і Теодоро, виконуючи найпопулярніші твори. Феррарі також віртуозно грав на скрипці та клавесині, а на закінчення заспівав дві українські пісні, зірвавши оплески слухачів.

— Браво, Анатолію, — граф Потоцький обняв співака. — Бачу, не помилився, розгадавши в тобі талант. І тепер перебуваю в деякій розгубленості і хочу, щоб ти сам зробив вибір: тебе чекає велике майбутнє тут, в Італії, тому я, хоч і маю право вимагати твого повернення на батьківщину, робити цього не буду. Останнє слово — за тобою.

— Дякую, пане графе, за розуміння й істинно батьківське ставлення до мене. Я довго думав про це, і рішення моє однозначне: я повертаюся. У мене багато творчих задумів, я і сам почав займатися композицією і хочу, щоб прекрасна музика звучала і у нас в Україні. Більше того, — Анатолій перезирнувся із Франческою, — хочу повернутися на батьківщину не один, а з примадонною. Ми вирішили одружитися і просимо у вас, пане графе, благословення на наш шлюб.

— Благословення ти отримаєш у Тульчині від батька з матір’ю, а твоє рішення я тільки вітаю.

— Я протестую, — жартівливо вступив у розмову король Фердинанд. — Графе, ви, як смерч, проноситесь по Італії, змітаючи все на своєму шляху. Мало того що, скуповуєте найкращі картини, скульптури, книги та альбоми, ви вже взялися за музикантів. Так наша бідна Італія залишиться без найкращих зразків мистецтва, і нащадки нам цього не пробачать.