Розділ 8. Прогулянка по Італії (1779–1782)

— Мабуть, мені треба порадитися з дружиною, — князь був уже майже зломлений.

— Двадцять тисяч, князю! — хвилювання графа Станіслава досягло межі.

Князь Ч* встав і нервово заходив по вітальні. У напруженому мовчанні минуло кілька хвилин.

— Ну що ж, графе. Я згоден. Прошу тільки кілька днів відстрочки для зняття копії.

— Звичайно, звичайно, князю. Скільки вам буде завгодно.

Звістка про те, що граф з України за шалені гроші купив картину Рафаеля, швидко поширилася не тільки Флоренцією, а й за її межами. Газети у світській хроніці почали відстежувати кожен крок нашої пари, навперебій розповідаючи про вбрання і коштовності графині Жозефіни, про улюблені страви і вино графа Станіслава, оцінювали його достатки.

А тут ще Потоцьких прийняв герцог Тосканський Леопольд, рідний брат Йосифа II. Герцог виявився хорошим співрозмовником і, до того ж, завзятим мисливцем, як і Станіслав. Тому в дар від герцога граф Потоцький отримав картину Рубенса «Полювання на оленів», а для Жозефіни найкращим подарунком стало запрошення на новорічний бал. Крім полотен Рафаеля і Рубенса, у Флоренції Станіслав придбав кілька античних скульптур, чудовий камін із рожевого мармуру роботи старих італійських майстрів, знамениті флорентійські кассоне (розписні скрині) з родовим гербом і чудовою різьбою — символ шлюбного союзу, оббиті чорною з позолотою тканиною крісла, чудовий посуд і ще тисячі дрібниць, які радували око і були б корисними в Тульчині. Прогулюючись по садах Боболі, графиня Жозефіна прийшла в захват, побачивши фонтан Нептуна.

— Стасе, я хочу, щоб у нашому парку теж був присутній бог морів, — звернулася вона радше до Бренни, який супроводжував їх на прогулянці, ніж до чоловіка.

— Думаю, люба, що це бажання не таке вже і нездійсненне, — усміхнувся Потоцький. — Чи не так, майстре?

— Як побажаєте, графе. Я вже бачу, як Нептун велично сидить на своєму троні, а навколо, в задоволення вам, графине, — його дочки, оголені нереїди, катаються на спинах дельфінів і змагаються з тритонами — рибохвостими чудовиськами. Я вважаю, що ця біломармурова група чудово впишеться в композицію парку. Залишається лише втілити задум у камінь.

За тиждень до Нового року великий поштовий потяг із декількох десятків возів був відправлений до України, в маєток Потоцьких. Єдине, що відзначили газети, так це нечисленну охорону, яка супроводжувала той цінний вантаж.

Новорічний бал був у самому розпалі, графиня Жозефіна отримала, можливо, більше, ніж хотіла — такої уваги тутешнього двору вона не очікувала: компліменти, пронизливі погляди чоловіків дещо навіть збентежили її. Несподівано музика замовкла, герцог Леопольд Тосканський підняв вгору руку і покликав до себе графа Станіслава.

— Графе, у мене для вас не дуже приємна звістка.

— Яка ж, ваша світлосте? — картини, одна страшніша за іншу, замигтіли в уяві Потоцького.

— На жаль, поблизу Венеції бандити напали на ваш обоз.

— Щось викрадено? — граф Станіслав зблід.

— Вашій охороні вдалося відбити напад, припускають, що це був сам Караколлі, але все ж один візок бандити розграбували повністю.

— Що там було?! — майже закричав граф Станіслав.

— Будьте мужні, графе, це був віз із полотном Рафаеля.

— О! — зітхнув зал. — Це ж таке багатство!