Розділ 7. Весільна подорож

— Як убиваєте? — злякано перепитала Софія і тут же все зрозуміла. У ту ж мить вона відчула, як земля йде у неї з-під ніг.

— Так-так, графине, і це заслуговує найсуворішого покарання.

— Сір, я захищав свою честь, честь своєї дружини і честь… — він глянув на монарха.

— Знаю-знаю, — перебив його король. — Тільки не потрібно приплітати до цього вбивства ім’я короля Франції. Повірте, дорогий графе, у нас є поліція і суд, які в змозі захистити нашу честь.

— Ваша величносте… — звернулася до Людовика Марія Антуанетта.

— Ну гаразд, — змінив показний гнів на милість король. — Чесно кажучи, як ображений чоловік я повністю підтримую ваш вчинок. Тому на згадку про цю історію, графе і графине, прошу прийняти ось це.

Він узяв зі столика тростину і вручив її графу де Вітте. Палиця була зі світлого очерету із золотим набалдашником, прикрашеним діамантами. Під верхньою кришечкою — годинниковий механізм.

Потім королева вручила графині Софії свій портрет, прикрашений діамантами.

Останнім узяв слово граф д'Артуа.

— Я, право, не знаю, образила мене ця брошура або, навпаки, піднесла, — весело почав він. І незважаючи на те, що Людовик і Йозеф косо поглянули на нього, додав: — Будь-який нормальний чоловік мріяв би прошмигнути в ліжко до двох найгарніших жінок Європи, і навіть якщо жінки його не цікавлять, заради азарту наставити роги їхнім чоловікам.

— Графе Йозефе, позичте мені на хвилинку вашу нову тростину, — звернувся до графа де Вітте Людовик. Щоправда, в його голосі не було ні краплі злості.

— Усе зрозумів, — відповів на це граф д'Артуа. — Дозвольте, графе, і мені вам щось подарувати. У цьому мішечку ви знайдете достатню кількість грошей, щоб окупити ваше перебування в Парижі, — з цими словами він простягнув Йозефу досить важкий мішечок.

Усю дорогу з Версаля подружжя їхало мовчки. Вдома першим почав Йозеф:

— Софіє, зрозумій, я не міг вчинити інакше.

— Вважаю, у той момент ти думав тільки про себе. Ти можеш собі уявити, що було б із нами, якщо б тебе вбили?

— Звичайно. Це було б дуже страшно. Але я — професійний військовий, а це значить, що у разі війни мене можуть вбити у будь-який момент. Ти ж знала про це, коли виходила за мене заміж.

— Пробач, любий. Усе одно не треба самому підставлятися смерті.

Софія припала до графа і тихенько заплакала.

17 жовтня 1781 року графиня Софія де Вітте народила сина. Вони з Йозефом заздалегідь вирішили назвати його Яном на честь батька. Йозеф сяяв, він був просто щасливий! Дуже швидко граф знайшов годувальницю, згодну їхати разом із подружжям де Вітте в далекий Кам’янець.

Софія потай сподівалася народити в один день із королевою Марією Антуанеттою, але так не вийшло. Королева народила через п’ять днів після Софії, 22 жовтня.