Розділ 4. Кам’янець

— Не поспішайте, тепер нам потрібно залагодити деякі майнові справи. По-перше, їдучи з Константинополя, я залишив матері Софії більше тисячі злотих на господарські справи, — збрехав Лясопольський. — По-друге, на обновки Софії витратив не менше п’ятисот злотих, та й на її утримання пішла сила-силенна грошей. Зрозумійте, майоре, це не продаж грекині — просто мені потрібно відшкодувати свої збитки. Гроші, погодьтеся, чималі, так що подумайте.

— Я згоден, — відповів, майже не роздумуючи, Йозеф де Вітте, миттєво вирішуючи, де ж знайти таку суму.

— Тоді бажаю щастя, — простягнув йому руку Боскамп, радіючи вигідній угоді.

Софії Йозеф повідомив, що всі деталі улагоджені, при цьому не обмовившись про гроші.

— Чи кохаєте ви мене?

— О так, так і ще раз так, — схвильовано відповіла дівчина і заридала.

— Що з вами?

— Це я від щастя, — Софія підійшла до нього, ніжно оповила шию руками і поцілувала.

Із батьком відбулася більш докладна розмова. Ян де Вітте пообіцяв додати Йозефові суму, якої бракувало до двох тисяч, але був явно незадоволений.

— Боскамп — великий пройдисвіт, — обурено мовив Ян. — Гаразд, іди до матері і повідом про своє рішення, а з послом я поговорю.

— Батьку, прошу тебе не втручатися. Це моя справа, і я не хочу, щоб ти влаштував сварку через мене.

— Ні, дорогий, тепер це наша спільна справа. Іди і за мене не турбуйся.

Йозеф зайшов до матері. Побачивши сина, жінка усміхнулася.

— Чого це ти такий скуйовджений?

— Мамо, ти тільки не хвилюйся. Я вирішив одружитися.

— Нарешті. І хто ж твоя обраниця, невже все-таки донька Гороховських?

— Та ні ж, мамо, з Гороховською я давно вже не зустрічаюся. Це наша гостя — Софія Клавоне.

Мати зовні залишилася спокійною:

— Мушу визнати, сину, у тебе відмінний смак, але ти зовсім не практичний. Софія, безсумнівно, вродлива і, наскільки я встигла помітити, досить розумна, але, мені здається, їй буде важко у ролі твоєї дружини. Вона ще надто молода і не розуміє, скільки спокус чекає її, як будь-яку гарну жінку. Я помітила, що для неї приємні компліменти, але чи вистачить їй мужності встояти перед ними в майбутньому? Адже ти, синку, ще зовсім її не знаєш. До того ж, вона чужинка, і як їй житиметься в нас? Свята і бали закінчаться, і треба буде ставати просто дружиною. А бути дружиною офіцера — це складна професія, я те знаю напевно.

— Але, мамо, вона ж не розпещена столична дівчина і пройшла шлях від благополуччя до фактичних злиднів.