Розділ 4. Кам’янець

— Добре, я чекатиму вас у себе в кімнаті, — відповіла грекиня, і серце її прискорено забилося.

Коли сніданок закінчився, Ян де Вітте і Боскамп Лясопольський попрямували до кабінету, а Йозеф зайшов до Софії.

— Софі, — хвилюючись, почав офіцер. — 3 часу вашої появи в нашому місті моє життя наповнилося новим змістом, мені захотілося зробити щось таке, що вивело б мене й оточуючих зі стану деякої напівдрімоти. Я офіцер, людина, покликана в наш неспокійний час убивати, але я не настільки зачерствів і огрубів, щоб не любити життя. А з вашою появою я полюбив його ще більше, але полюбив не для себе, а заради вас. У мені народилося нове прекрасне почуття, і я, сильний дорослий чоловік, нічого не можу з цим зробити. Я кохаю вас, Софіє, і прошу вашої руки.

Із цими словами офіцер став на одне коліно і поцілував руку дівчини.

— Милий Йозефе, я, звичайно ж, згодна, — відповіла Софія, і на її очах виступили сльози. — Я дуже рада, але… але я не зовсім вільна розпоряджатися власною долею. Граф Лясопольський є моїм опікуном і покровителем, і я дала слово матері у всьому радитися з ним.

— Тоді скоріше підемо до графа і запитаємо дозволу! — нетерпляче вигукнув Йозеф.

— Ні, я сама спочатку поговорю з Лясопольським і скажу вам його рішення, — твердо заперечила дівчина.

Посол спокійно сприйняв її повідомлення про пропозицію де Вітте.

— Цього і слід було очікувати. Ти, наскільки я розумію, теж не проти? Що ж, дорога, партія для тебе, в принципі, непогана. Вийшовши заміж за де Вітте, ти відразу стаєш графинею, а далі всі шляхи-доріжки перед тобою відкриті. Сподіваюся, ти не забудеш мене, і при нагоді я зможу звертатися до тебе?

— Звичайно, графе, адже ви стільки доброго для мене зробили, — відповіла Софія. — Але, сподіваюся, ваші прохання не виходитимуть за межі дозволеного.

— Звичайно, дорога. Хоча ці межі у пов’язаної узами шлюбу жінки значно ширші, ніж у незаміжньої. Проте, питання ще остаточно не вирішено — мені потрібно обговорити деякі деталі з твоїм нареченим. Чекаю його в альтанці внутрішнього дворика.

— Я миттю, — грекиня вискочила з кімнати.

Йозеф чекав у залі. Побачивши Софію, він кинувся до неї.

— Ну що, Софіє? Що?

— Ідіть до Лясопольського, він в альтанці. По-моєму, він налаштований дуже благодушно і хоче обговорити з вами деякі деталі.

Боскамп сидів у плетеному кріслі альтанки і розпалював люльку. За цим заняттям і застав його Йозеф.

— Добре у вас тут, спокійно. Коли закінчу службу, створю собі у Варшаві подібний затишний куточок… Отже, майоре, ви маєте намір одружитися із Софі? — звернувся посол до Йозефа.

— Так, графе, і моя доля зараз у ваших руках.

— Не приховую, майоре, коли мати Софії довірила мені подбати про свою доньку, я й не припускав, що все так швидко вирішиться. Я планував довезти дівчину до Варшави і вже там узятися за її майбутнє. Із такою вродою вона повинна жити в столиці, прикрашати собою світське суспільство при королі. Але, враховуючи ваше обопільне рішення, я не противитимуся.

— Дякую, пане посол! — радісно вигукнув Йозеф.