Розділ 4. Кам’янець

Незабаром після прийому в польській місії дівчина запропонувала матері запросити Боскампа за місто на грецькі гуляння в день Святої Трійці. Граф Кароль замовив яхту для себе і друзів, адже святкування планувалося на мальовничому острові Халкі.

Свято тривало три дні. Крім греків, на острів приїхало безліч турків, і хоча Трійця — християнське свято, це їх абсолютно не бентежило. Всі знали, що розваги в ці дні на кшталт карнавалу: переодягання, музика, танці, вино рікою, різноманітні страви з м’яса і риби надовго запам’ятовувалися і дітям, і молоді, і людям похилого віку. Лясопольському особливо сподобався танець, в якому брала участь і Софія. Молоді люди ставали в одну лінію, бралися за руки і, ритмічно прискорюючись, підстрибуючи і перебираючи ногами, доводили себе до збудження. А глибоко за північ найсміливіші бралися за еротичні танці.

Минуло кілька місяців. Якось слуга і писар Лясопольського, що симпатизував Софії, зайшли до неї. Останній, тримаючи в руках списаний аркуш паперу, таємничо промовив:

— Пан граф диктував мені листа до Варшави, і там є кілька слів про тебе. Якщо хочеш, я тобі їх зачитаю.

— Сподіваюся, там немає нічого поганого?

— Навпаки, особисто мені сподобалося. Слухай.

«Голова, яка нагадує голову знаменитої Фріни, її землячки, гідна різця Праксителя, прикрашена найчарівнішими очима світу й устами, в яких блищать дві низки красивих зубчиків; лінія підборіддя гідна захоплення, волосся — немов у Дафни, чоло і вуха архіпропорційні. Її голівка спочиває на шиї, яка, на жаль, не така досконала. Руки — як у античних статуй з її країни…

Її характеризують влучність мислення, тямущість і витонченість значно вище звичайного рівня. Софія міркує з природною логікою, тому її цілком можна було б вважати ученицею Аристотеля, оскільки у своїх софізмах вона досягла значної досконалості і може загнати будь-якого співрозмовника в глухий кут. Її проникливість і увага відображаються у виразі обличчя, у жестах, словах і думках. Пам’ять у неї просто чудова, ідей і хитрощів — більше всяких меж стоїцизму, її максима — радіти сьогодні, девіз — насолоджуватися втіхами, які маєш. Вільна від примх, гримас і солоденького кокетства, вона ніколи не буває сумною. Вигадує, прикрашає і розповідає свої історійки з такою імітацією правди і наївності, що навіть наймудріший дав би себе обдурити, якщо б його не попередили. Ніколи не дивується примхам долі, не виявляє надмірної радості чи суму, звичні для простого люду у хвилини успіху або невдачі. Скромна і без претензій, завжди задоволена і в доброму гуморі, вона здобула прихильність усіх без винятку в будинку місії. Хоча, незважаючи на рекомендації господаря, її часто обслуговували не найкращим чином, вона ніколи нікому не скаржилася. Гофмейстер стверджує, що ця дівчина — справжній ангел…»

Писар підняв голову. Софія навіть зашарілася від такої схвальної оцінки міністра.

— Спасибі, — подякувала вона писарю і дала тому монетку за працю.

Після цих подій минуло більше півроку, і ось місяць тому міністр Боскамп Лясопольський отримав листа від короля Станіслава Августа із вказівкою повернутися до Варшави.

Питання про майбутнє Софії постало дуже серйозно. На сімейній раді було вирішено, що вона вирушить із Боскампом до Європи. Звичайно, існував певний ризик, бо гарантувати дівчині безхмарне майбутнє міністр не міг. Але й залишатися в Стамбулі не було ніякої можливості: в кращому випадку на юну красуню очікував гарем…

Софія відігнала похмурі думки, що оволодівали нею. Рішення прийняте, назад дороги немає. І що б тепер не сталося, вона не відступить. Тільки вперед!

Дівчина залишилася сама в каюті. Вона вперше перебувала на кораблі як пасажир. Це було для неї дуже незвичним — хотілося мріяти і мріяти.

Її самотність перервав стуку двері. Софія відчинила.

— Від графа, — повідомив слуга і поставив на столик великий плетений саквояж. Уклонившись, слуга зник.

Грекиня підійшла до столика і відкрила подарунок. У валізі лежали найтонша білизна, нічні сорочки з батисту, перламутрові коробочки із запашними маслами, білилами, рум’янами.

І Софії відразу стало зрозуміло, чим завершиться сьогоднішня вечеря. Їй зовсім цього не хотілося (до Боскампа як жінка вона не мала ніяких почуттів). Дівчину тривожила її подальша доля. Що та їй приготувала? В яку смугу життя вона вступає? У щасливу, зі стрімким виром, який винесе її на саму вершину до світу мрій із багатством і визнанням, або ж у згубну й опустить на саме дно, з якого вона щойно піднялася.

Усе тепер залежить від цієї людини, від Боскампа. Вона тепер повністю йому коритиметься. І якщо вже так склалося, виконає сьогодні ввечері всі його бажання.

Красуня роздяглася догола і почала приводити себе до ладу. Після вмивання зі заздалегідь підготовленого кимось глечика з водою Софія почала натирати себе ароматичною олією. Розчесавши густе кучеряве смоляне волосся і помилувавшись собою у дзеркалі, оголена зовсім, юна дівчина вигукнула про себе: «А все-таки я гарна!»