Розділ 4. Кам’янець

О, молодість! Навіть у найважчі хвилини ти дозволяєш нам з оптимізмом сприймати прийдешні негаразди!

У призначений час за Софією прийшов посильний і провів грекиню до каюти посла.

Дівчина постукала в двері, й одразу ж Боскамп відчинив їх. Він чекав на неї і не приховував цього. У каюті панував напівморок, тільки дві свічки ледь мерехтіли. На столику стояли тарелі з легкими закусками, фруктами і пляшки з вином.

— Добрий вечір, графе.

— Проходь, проходь, Софіє, — усміхнувся Лясопольський. — Яка ти сьогодні чарівна! Сідай. Попереду у нас довгий шлях до Варшави, тому ми повинні як слід відзначити початок цієї подорожі.

Із цими словами чоловік налив вино в келихи і додав:

— Повір мені, я щиро бажаю тобі досягти в нашому суспільстві значних висот.

Після випитого вина на щоках Софії з’явився легкий рум’янець, і це ще більше розохотило графа.

Він почав розповідати якусь веселу історію, розмашисто жестикулюючи руками, але Софія майже не чула його: вона з легким страхом очікувала завершення вечері. Боскамп відчув це, підійшов і вклав її руку в свою. Потім підніс до губ і почав цілувати. Дівчина затамувала подих. Раптом його рука ніжно доторкнулась до її волосся і повільно опустилася на шию. Він почав часто цілувати її чоло, скроні, шию. Софія намагалася відхилити свою голову, уникнути його дотику, але раптом вона зловила себе на думці, що їй усе-таки приємно. Несподівано він розстебнув ґудзик на її сукні, потім іще один і збуджено попросив:

— Прошу тебе…

У цих словах були і прохання, і наказ, і, головне, впевненість у своїх діях.

Софія все зрозуміла, повільно розстебнула інші застібки на сукні, зняла білизну і, залишившись зовсім голою, із заплющеними очима лягла на ліжко.

Боскамп задув свічки і при таємничому світлі місяця замилувався грекинею. Але навіть при такому слабкому освітленні він помітив, як палали щоки юної дівчини, а її високі груди піднімалися від частого дихання. Він милувався її чорним волоссям, злегка смаглявим обличчям, що поки не знало пудри. Було дуже тихо, тільки ледь чутно плескалися хвилі за бортом.

Софія подумала: «Він дивиться на мене, абсолютно голу. А може бути, це не я? Ні, все-таки я. Що ж я відчуваю? Цікавість. Так, цікавість, я завмираю від невідомості. Що він зробить? Яким буде його перший дотик? І невже зараз я пізнаю таємницю посвячення у кохання?»

Він почав ніжно погладжувати її, пестити груди, не забуваючи при цьому весь час повторювати ласкаві слова. І коли її збудження досягло межі, гострий біль пронизав її наскрізь. Софія застогнала і забилася в його обіймах…

Подорож наближалася до завершення. Вдалині високо над Дністром виросла фортеця.

— Що це за цитадель? — запитала Софія.

— Це неприступна фортеця Хотин. Ще нікому не вдавалося завоювати її штурмом. Взяти її можливо тільки змором, — відповів Боскамп.

— О, пан посол має рацію. Цей форпост Великої Порти не дістанеться нікому, якщо тільки Аллах не захоче цього, — з цими словами турок, що був поруч, пішов до себе і за мить повернувся з товстою книгою в руках. — Я дарую цю турецьку книгу прекрасній супутниці, а про фортецю Хотин вона може прочитати прямо зараз.

Софія взяла в руки книгу в гарній палітурці, на якій золотими літерами було написано «Валахія, Молдавія і Україна в турецькому описі 1740 р.».