Розділ 21. Життя триває (1802–1806)

Тут дає урожай, який був в Вавілонських пенатах.

І рілля тут чорніє, й ті темні земельнії брили,

Наскрізь кров’ю промоклі, приховують старі могили.

І до цього часу ще, лиш землю сохою розриють,

Все: то ікла слонові, то перськую зброю відкриють.

А в тих битвах, що землі занадто багато спізнали,

Вже шістнадцять разів у краю пан на пана міняли.

(Пер. В.Собченка)

Трембецький зробив паузу, щоб дати можливість графу Яну переказати своїми словами прочитане, але тому довелося перечікувати оплески.

Відразу ж виникли питання, бо присутнім не все було зрозуміло.

— Невже шістнадцять разів землі України завойовувалися іншими державами? — не втрималася від запитання і графиня Софія.

— Це дуже приблизна цифра. Ми з графом Яном змогли нарахувати стільки у відчутному минулому. А взагалі на ці благодатні землі лізли «жуки» з усіх частин світу, а самі українці жодного разу не намагалися піти на сусідів війною.

Трембецький продовжив читання поеми, тонко переплітаючи історію родини Потоцьких із давньогрецькими міфами й описом красот «Софіївки». Закінчив поему художник пера захопленими словами на честь Софії та Станіслава:

Місце це для тебе, де небесна гама,

Віднайшли, Софіє, ангели Адама.

Ти зійшла з Олімпу мужу в нагороду,

Що в трудах преславних пребуває зроду.

Бути в його домі золотому віку,

Бо твої тут чари мають міць велику.

Заздрить тобі щиро світу половина,