Розділ 18. Софія і Станіслав (1796–1797)

— Що ж, я приймаю ваш виклик, о мій повелителю.

Уранці, коли після бурхливої ночі вони пили каву, Софія тихо промовила:

— З якою радістю я зараз прийняла б купіль. А ще краще — разом.

— Що для цього потрібно, дорога?

— У Константинополі в кожному палаці, навіть маленькому, є своя лазня з мармуровими ваннами, парильнями, водяними гірками. Все це розташовано в оранжереях з пальмами і квітами. Мозаїчна підлога завжди тепла. На лежаках тебе натирають ароматичними оліями і роблять масаж, від якого ти починаєш просто літати. А потім поринаєш у ванни, яких три: з гарячою, помірною і холодною водою. Контраст — дивовижний!

— Ти писала в листі, що приймала купіль в «Аркадії» у Радзивіллової. Там такі ж купальні?

— Ні, там усе значно простіше, адже вони не бачили справжніх східних лазень, тому їм можна пробачити.

— Завтра ж відправлю до Константинополя своїх людей, і через півроку у нас будуть дві купальні: одна прибудована до палацу, а друга — в нашому парку!

На прохання Станіслава берейтор Олександр привів до манежу кілька коней. Софія мала вибрати собі пару для верхової їзди і прогулянок.

Увагу графині відразу привернув граціозний темно-гнідий кінь. Він дуже нагадував її колишнього улюбленця Сміливця.

— Чи не занадто він гарячий для графині? — запитав граф у берейтора.

Олександр, змірявши Софію з голови до ніг поглядом досвідченої людини, дещо повчально сказав:

— Я, звичайно, не знаю підготовки графині, але відразу сідати на гнідого все ж не радив би. Треба взяти у мене кілька уроків верхової їзди для вашого ж спокою.

Станіслав з усмішкою перевів погляд на Софію. Він був майже впевнений у реакції грекині на необережне зауваження Олександра. Але Софія була спокійна.

— Сідлайте коня, Олександре, — графиня кокетливо поправила свій капелюшок, підійшла до коня, погладила його морду, потріпала гриву.

— Тільки прошу вас: ніяких різких рухів, виконуйте, будь ласка, всі мої команди, — схвильовано вимовив берейтор.

Олександр допоміг Софії піднятися на коня. А далі… Далі почалася прекрасна вистава. Кінь одразу прийняв свою нову господиню і став беззаперечно підкорятися їй. Зробивши кілька кіл у манежі, Софія пришпорила коня і вискочила у відчинені ворота. Станіслав передбачив це і злетівши на свого коня, помчав за графинею. Третім з манежу вискочив переляканий не на жарт берейтор. Утім, незабаром він заспокоївся, побачивши, як майстерно тримається в сідлі графиня. Після прогулянки Софія збуджено запитала:

— Яка кличка у цього дива?!

— Вітер, графине.

— Дуже точне визначення!