Розділ 11. Любов і політика

На честь Потоцьких Станіслав Август дав обід, на якому подружжя сиділо по обидві руки короля. Розмова за обідом була стриманою, а деякі репліки, виголошені між подачею страв, стосувалися абстрактних тем. А от по завершенні обіду, перейшовши до іншої зали, король звернувся до Потоцького, але так, щоб чули всі оточуючі.

— Після сейму в Гродно у вас, графе, зараз бенефіс. Усі тільки й говорять про ваш патріотизм, народний ентузіазм дійшов навіть до королівського палацу. Ваш вчинок приніс вам заслужену славу.

— Ваша величносте, — з уклоном відповідав граф Потоцький, — я дуже задоволений тією оцінкою, яку ви мені дали. Але мушу визнати, що реакція суспільства не адекватна зробленому мною, і слава, про яку ви сказали, не зовсім заслужена. Точніше, дісталася вона мені не надто високою ціною.

— Годі, графе. Це вчинок справжнього громадянина. У нас дуже люблять пишномовно говорити про патріотизм, не підкріплюючи конкретними діями. Ви ж без зайвих слів сформували полк.

— Мені здається, ваша величносте, що перетворення, здійснені мною в родових маєтках, заслуговують набагато більшої уваги і почестей, ніж формування полку, на яке я витрачу зовсім небагато грошей і зусиль. А ось якщо мене підтримають інші ваші піддані, тоді мій вчинок може бути оцінений як починання великої справи. Хочу додати, що на цьому я не зупинюся і продовжу формувати нові військові підрозділи.

Ці слова графа Потоцького викликали оплески короля і всіх присутніх.

— Ви справжній лицар. А інші епітети, яскравіші і соковитіші, зараз висловить вам наш улюблений поет Юліан Немцевич.

— Нащадку мужів благородних слов’янської країни… — почав декламувати Немцевич.

Жозефіна, яка більше року не відвідувала столицю, розгубилася: з одного боку, вона з хвилюванням чекала засудження частини королівського двору за свій зв’язок із Вієльгорським, з другого, несподівано здійснилася її давня мрія — бути в центрі уваги вищого суспільства столиці. Більш того, вона вважала, що слідом за чоловіком і сама викликала любов нації. Графиня із захопленням передчувала прийоми, бали, захват шанувальників.

Мрії Жозефіни перервали оплески та овації. Поет закінчив свій панегірик закликом до долі оберігати Потоцького до пізньої сивини для друзів, рідних і батьківщини!

— Браво! — вигукнув Станіслав Август. — Я хочу теж оцінити заслуги нашого героя. Думаю, наші депутати не образяться, якщо від їхнього імені до наступного сейму буде виготовлена пам’ятна срібна медаль із зображенням профілю графа Потоцького.

Присутні гаряче підтримали свого короля.

— Тоді, дорогий графе, вам доведеться попозувати моєму медальєру-художнику Йоганну Філіпу Хольцхаузеру.

— Залюбки, ваша величносте, — розплився в усмішці граф Станіслав.

Хольцхаузера запросили до палацу Потоцькиху Варшаві через кілька днів.

Художник пояснив, що на медалі буде погрудний портрет у профіль графа Станіслава. Граф вирішив, що на грудях його обов’язково повинен красуватися великий хрест Ордена Білого Орла. Тому він надів орденський костюм — кунтуш із білого сукна, обшитий златотканим кантом з тонких шовкових золотих і срібних ниток, і парчевий жупан. А поверх костюма — орденську стрічку із хрестом. Жозефіна уважно оглянула чоловіка.

— Мені здається, ти повинен бути в мундирі: ця медаль через століття розповість нашим нащадкам, що ти заробив цей знак за свої військові діяння, будучи генералом.

Потоцький погодився з таким аргументом і поверх камзола надів мундир з еполетами. На грудях, нижче шиї, Жозефіна прикріпила мереживне жабо, на голові була непомітна перука з хвостиком, стягнутим стрічкою. Довершувала наряд генерала стрічка з орденом, що йшла від лівого плеча через груди під праву руку.

— Станіславе, так значно солідніше й урочистіше, — Жозефіна була задоволена.

Граф знав, що у його дружини добрий смак, а тут її підтримав ще і Йоганн Філіп.