Розділ «XXXIII. Хто є хто»

— Якого начальника?

— Вашого… нашого генерала Панасюка. Якщо ви дійсно всього цього не знаєте, то він веде подвійну гру. Він на службі у мафії…

— Може, ти випив замало? — запитав Кобища. — Ти можеш говорити зрозуміло? Звідки ти таке взяв?

— А ви не здасте мене? — якось по-дитячому запитав Карпович. Вигляд його, в цю мить був без перебільшення жалюгідний.

— Не здам, — сказав Кобища, перехиляючи принесену чарку, і додав закусуючи: — Але якщо твоя розповідь не буде переконливою, завтра, коли ти протверезієш, я тобі влаштую як нікому. Надовго вистачить…

— Я працюю на нього з самого початку. — Карпович насилу ворушив язиком, але намагався максимально зосередитися. — Ви знаєте, я взагалі-то на строковій службі, після політеху. Потрапив до військ МВС.

— Знаю, — перебив Кобища, — і про опікунство фальшиве все знаю. Ти по суті давай. До речі, ти часом не родич Ромазана?

— Господи, звідки ви взяли? — злякався Карпович. — Мені ще тільки цього бракувало… Н-ніякий я н-не родич… А чому ви про таке питаєте?

— А тебе половина слідчої групи насправді Хакером вважає, — посміхнувся Кобища. — Твоє щастя, що на мене натрапив. Подзвонив би отак Можейкові — вже давно був би в наручниках. Х-хакер…

— Не маю ніякого відношення, — продовжував клястися той. — Я взагалі не звідси! О Господи… Я з Луцька! А тут ніколи в житті не бував і родичів не маю!

— Ну гаразд, давай по суті.

— Так от, відразу після… Це було, коли влізли в опечатану квартиру Ромазана. Наступного дня. Мене викликав начальник і сказав, що відтепер я братиму участь у розслідуванні справи Ромазана. Він довго балакав зі мною про комп’ютери, про те про се… А я, дурний, доводив йому свій клас… Одним словом, він наказав мені займатися комп’ютерною стороною цієї справи, дав найширші повноваження, казав, що можу брати у вас будь-які дані, котрі мене цікавлять, а те, що стане відомо мені, мої висновки, результати роботи — доповідати виключно йому. І більше нікому!

— Ну то й що? — не зрозумів Кобища. — Є в нього таке. Не перший рік разом працюємо, знаю…

— Це ще не все… — Карпович зібрався з духом. — А вам казав мізки пудрити.

— Як це — пудрити?

— Дуже просто. Говорити будь-що. Ви й так нічого в тому не січете.

— Як — будь-що? — Тепер уже Кобища почав замислюватись і збиратися з думками. — Що значить — будь-що? Ти хочеш сказати, все, що ти мені говорив, не відповідає дійсності?

— Майже… — боязко промовив Карпович.

— Стій, чекай… — майор навіть скривився, — це що, неправда, що ти намагаєшся його зловити в інтернеті?

— Це якраз правда, — відповів програміст, — але не так, як ви думаєте.