Розділ «XXIX. Троянський кінь (продовження)»

— Це вже не можна відкинути як цілковитий абсурд, і вам вирішувати, чи варто перевіряти, що це за Косовська — наша чи не наша…

Кобища почухав потилицю, очевидно, співставляючи можливість перевірки подібних речей та товщину стосу паперів у папці, кожен з яких, очевидно, містив щось подібне.

— Ну і, ще одне, — вів далі Карпович. — Не покладаючись лише на своє розуміння того, що з матеріалів справи ми можемо використати для пошуку Хакера в інтернеті, якщо, звісно, він взагалі там працює… Так от, не покладаючись не себе, я вирішив використати для цього комп’ютер. Це також недосконалий метод. Машина мислить по-своєму, не так, як ми, і може часом видавати таку нісенітницю, що хочеться покрутити пальцем біля скроні, але… Словом, за потужністю нам з нею не рівнятися. Тому всі матеріали справи, геть усе, що є у нашому розпорядженні, я ввів у комп’ютер і склав програму визначення того, що допомогло б нам у цих пошуках. А потім оцією вже синтезованою абракадаброю завантажив пошукові програми.

— І що?

— Ну, є кілька цікавих результатів… — Карпович присунув до себе клавіатуру. — Ось дивіться. Оце витягла з безодні машина, яка аналізувала матеріали слідства, використовуючи виключно свою власну логіку.

Насупивши брови, Кобища прочитав з екрана:

Продаю книжку. Автор: Б. В. Невідомий.

Назва: Подружка дитинства, яка більше не носить кефір, розшукує легендарного червоного командарма, який більше не миє машину.

— Ну то й що? — не міг збагнути майор. — Який зв’язок з нашою справою? У вашої машини справді дивна логіка…

— Як сказати… — не погодився Карпович. — Що ви скажете на те, що подібне оголошення з’явилося практично одночасно на всіх книжкових інтернет-сайтах? Тобто на всіх сайтах, які займаються продажем та обміном літератури?

— Ну то й що?

— А що ви скажете на те, що з’явилися вони двадцять третього вересня, тобто через день після того, як ви мені повідомили, що ваш Хакер виходить у інтернет?

— Ну, я вам лише повідомив про невідомого, який придбав мобільний телефон та картки для користування через нього інтернетом. І паніку продавця.

— А карток на три тисячі гривень… — додав Карпович. — Хоча визначити, чи був це саме розшукуваний, — ваша компетенція. Зі свого боку мушу звернути вашу увагу ще на таке: книжки, про яку йдеться, взагалі не існує. Я переглянув купу книжкових каталогів.

— Що це тоді за оголошення?

— А просто книжка тут ні до чого. Просто якась подруга дитинства, я так думаю, дійсно розшукує отого червоного командира…

— А чому тоді оголошення надруковане саме в книжкових цих… сайдах?

— Сайтах, — виправив Карпович. — Очевидно, саме там його можуть прочитати.

— Гм… Складається враження, — припустив Кобища, — що воно, оце звернення, нібито зашифроване… Щоб ніхто не запідозрив, що це оголошення не про книжку?

— Гадаю, ні, — заперечив Карпович. — Справа в тому, що практично на всіх книжкових сайтах, і не тільки книжкових, як правило, застосовуються програми, які автоматично «чистять" сторінку, щоб там не збирався всякий непотріб. Розумієте? Адже тут інформація лише по книжках, і нема чого лізти сюди стороннім. Тому і вдався цей «Невідомий» до таких простеньких хитрощів. І це ще раз свідчить про те, що оголошення на кшталт цього слід було давати саме на книжкових сайтах.