Розділ «XXV. Пастир»

Він пішов тоді замислений і, як здалося пастиреві, дещо розчарований. Пішов, залишившись у думках священика, який що день, то більше розумів, що незнайомець у плащі більше не з’явиться. І спогади про цю зустріч що не день викликали в пастиря неприємніший осад. З’являлося нав’язливе відчуття, що не всі засоби було використано, щоб навернути цю людину на путь істини, відмовити від убивства, відвернути від жахливої помилки, а одночасно врятувати життя іншій людині. Адже у ті хвилини, коли замислений та розгублений чоловік сидів перед ним, усе це ще могло залежати значною мірою від священика. Чи все можливе зробив він, щоб запобігти найгіршому? Чи залишаться його слова у пам’яті цього чоловіка, що заблукав на своєму нелегкому шляху? А зараз можливості щось виправити не існує.

І Дмитро молився за нього, знаходив місце для цього чоловіка у своїх щоденних молитвах. Згадка про незнайомця навідувала пастиря також у хвилини смутку, розчарувань або якихось особистих проблем. Коли не йшов сон і думки були зайняті ними, обов’язково згадувалося ще щось стороннє, прикре, у чому хотілося себе винуватити. Саме таким залишився для нього образ незнайомця у плащі.

І ось, саме зараз цей чоловік ішов подвір’ям до входу. Пастир упізнав його. Упізнав одразу, хоча зовнішність незнайомця змінилася. Думка про близький приїзд єпископа відсунулася кудись на задній план.

Він увійшов і привітався. Змучений погляд. Але щось штрикнуло Дмитра попід груди, коли вловив у цьому погляді байдужість. Під час останньої зустрічі погляд щось шукав. Звісно, не щось. Шлях до Бога, який священик і намагався йому вказати. А тепер… Щось наче увірвалося всередині, коли гість присів поруч із ним, відводячи погляд.

Багато людей зверталися до нього за ці роки. З багатьма доводилося зустрічатися, різні проблеми приводили їх сюди. З таким не приходив ще ніхто. Ніколи ще від сили та переконливості його слів так не залежало чиєсь життя. Тому не раз у Дмитровій свідомості прокручувалися слова, фрази, думки, які належало донести до цього чоловіка, аби тільки він ще раз з’явився тут. І ось…

Слова розбіглися. Думки загусли. Так, наче ця людина одним тільки поглядом занапастила їх. Тому пастир спромігся лише на кілька слів, віддаючи ініціативу гостеві. А можливо, так було й краще.

— Я прийшов попрощатися, — сказав чоловік. — Більше ми з вами не побачимося. Справи мої, на жаль, котяться до завершення. Я просто зайшов висловити вдячність, адже ви — абсолютно чужа людина — поставилися до мене добре і від душі намагалися допомогти, коли мені було надзвичайно важко. Таке ставлення, такі люди рідко трапляються на шляху. Ви робили від усього серця те, що вважали за потрібне, щоб допомогти мені. Тому і я дозволю собі зробити для вас те, що вважаю за необхідне і можливе з мого боку. По-перше, ось невелика сума, — він поклав на лавку гроші. — Від вас виходить якась така… наче аура… Взагалі, люди різне говорять про священиків… Словом, ви порядна людина, я відчуваю це.

— Дякую, — відповів Дмитро. — Дякую вам за добрі слова і внесок. На що конкретне ви хочете, щоб пішли ці гроші?

— Байдуже. На те, що ви вважаєте доброю справою. В ім’я добра, так би мовити. І друге. Ви радили мені те, що вважали за потрібне, казали, що я помиляюся, і прагнули наставити мене на путь істини.

Не дивуйтеся — те саме зроблю і я. Пане пастирю, я також людина розумна, також маю життєвий досвід, не менший за ваш. Тому візьму на себе сміливість дати й вам добру пораду. На відміну від вас я не прив’язаний до певних канонів та догматів. Тому це просто порада — від душі, від мене особисто. Ви помиляєтесь у своїх життєвих позиціях. Зло не можна пробачати. А відновлення справедливості не можна покладати на Бога. На жаль, у мене немає часу переконувати вас, до того ж я погано себе почуваю. Тож прийміть це просто як думку людини, що закінчує свій життєвий шлях. Повірте, пастирю, добро має бути активним і навіть жорстоким там, де потрібно. Якщо не косити будяк, ним заросте вся земля. З неба ніколи не впаде дощ, від якого він усохне. Нищити будяк повинна сама людина, а замість нього садити квіти та корисні рослини. Бачите, навіть таку просту річ, як город, не можна покласти на Бога. А людське буття набагато складніше, хоч у ньому також є свій будяк і свої квіти. І щоб зробити його кращим, необхідні цілком конкретні зусилля у відповідному напрямку — ті, які ви заперечуєте. Ось так.

Він підвівся і рушив до виходу, не бажаючи почути відповідь, адже приходив не за тим. Пішов так швидко й несподівано, що Дмитро навіть з місця не встиг зрушити. Плащ зник за дверима. Він нічого не сказав про те, що вже давно хвилювало пастиря. Але ефект від зустрічі наче фарбував усе навколо в чорний колір. Ця коротка лекція з «сільського господарства», прочитана в церковних стінах, допускала лише одне тлумачення. Найгірше.