Розділ «XXIII. Один проти всіх»

— Ні, — погодилася вона. — Але зараз…

— Зараз ситуація принаймні не гірша, ніж була тиждень тому. Все минеться. Не треба лише хвилюватися і намагатись прискорити події. Розумієш? Ось я і хочу, щоб ти відволіклася. Щоб ми обоє відволіклися від цього глуму, який робиться навколо. Ми ж обоє думали про це… Пробач, звичайно… Тепер я вже ні про що інше не можу думати. Я дуже хочу тебе…

Він знову нахилився до неї, притискаючись усім тілом.

— Я… справді не можу… — прошепотіла вона. — Ну, чесне слово… Сама не розумію, що зі мною діється… Від будь-якого шурхоту смикаюся…

— Ну що ж… — промовив Борис, — очевидно, це не для нас. Нічого не вдієш.

Легенько поцілував її у волосся, зітхнув і підвівся з канапи. Але Наталя одразу схопила його руку.

— Не йди, будь ласка. Просто посидь зі мною. Може, я засну. А так до ранку сидітиму й витріщатимуся по кутках…

Цього разу вона вперше звернулася до нього на «ти». Борис це помітив.

— Добре, — погодився він, усе-таки вивільняючи свою руку. — Зараз взагалі ляжемо спати. Я також виснажений.

Наталя вляглася на канапі, а він, кинувши на неї простирадло, сів поруч. Повертаючись на бік, вона знову знайшла і стисла його долоню. Борис нахилився і поцілував її щоку, вухо і волосся, потім притиснувся до шиї, одночасно вдихаючи її аромат, відчуваючи, як тонкі пальчики стискаються сильніше. Борис не зрозумів, від чого вмить пішла обертом голова — з відомих йому причин чи від близькості жінки, такої бажаної, що завжди була на відстані простягнутої руки і якої напочатку просто не помічав. І вже поруч із нею під простирадлом він заплющив очі й нарешті відчув у ній те, чого кілька хвилин тому не було.

Обоє ніби одночасно зрозуміли ідентичність власних бажань, і відтоді їхні рухи втратили невпевненість та нервозність, притаманну їм досі. Вони дивилися одне на одного впритул, божеволіючи від простих і невимушених неквапних дотиків, які зі стороннього погляду аж ніяк не мали б претендувати на якусь еротичність. Голова крутилася шалено, і Борисові здалося, що він поступово розчиняється в її близькому диханні. Якби навіть не було її ніжних обіймів, то й без цього запросто можна було б з’їхати з глузду, лише дихаючи оцим видихнутим нею повітрям. Вона дихала дедалі частіше, мовчки підкоряючись йому в усьому, і лише останньої миті попросила:

— Почекай ще трішки… будь ласка… прошу тебе…

Час зупинився. І важко було не збожеволіти у цьому всепоглинаючому бажанні будь-що виконати прохання жінки, для якої тепер ладен був зробити все на світі. І щастя, що їй нарешті вдалося видихнути оте банальне «хочу тебе», яке виходило аж ніяк не зі свідомого мозку, а лише з сухих розпалених губів. Цей божевільний імпульс і примусив його повністю відпустити всі важелі розсуду та самоконтролю, які давно вже і так вислизали з рук. І ніколи б він не повірив, що спроможний настільки несамовито торсати таке тендітне й гарне жіноче тіло. Хоча насправді не було в цьому нічого дивного, адже все це робив уже не свідомий та розсудливий чоловік, а його повністю розгальмований сексуальний автопілот, який здатна увімкнути далеко не кожна жінка.

Наталя лежала поруч із ним, дивлячись у стелю, притиснувшись своєю вологою щічкою до його плеча і легенько торкаючись обома руками його пальців. Борисові здалося, що її пальці тремтять. Ніжно стиснувши їх, він запитав:

— Ти як?

— Я… я взагалі не сподівалася, що так може бути…

Вона міцніше притислася до його руки і запитала:

— А тобі… сподобалося?

— Знаєш, я… — Несподівано він замовк і рвучко скочив на канапі. Наталя здригнулася і підвелася на лікті.

— Що сталося? — злякано запитала вона. — Що таке?