Розділ «XIX. Хакер (продовження)»

Він замовк на півслові й застиг біля столу. Наталя зробила якийсь рух, наче їй було незручно сидіти, потім швидко підвелася і підійшла до нього, взяла за лікоть.

Борис відчув її губи — теплі та приємні. І більше нічого — не розкуштував.

Вона сіла на ліжко, а він на своє місце за столом.

— Я щось приготувала…

— Тягни сюди.

— А ви що, з цього барлогу взагалі не виходитимете?

— Побачу по твоїй поведінці, — пожартував Борис.

Вона принесла тарілку і простягла йому.

— А я чула, що на комп’ютері можна гратися у всякі цікаві ігри… Ви вмієте?

— Мені тільки цього бракувало.

Раптом він подивився на неї і запитав:

— А ти хочеш? На, спробуй. Я маю дискету з однією грою.

Він поміняв дискети у дисководі й увійшов до програми. На екрані з’явилися симпатичні вертольотики, на яких літали якісь гноми. Наталя сіла на його стілець і з цікавістю слідкувала за подіями на моніторі.

Не дуже впевнено Борис почав набирати на клавіатурі якесь слово. На екрані з’являлися латинські літери.

— ASHES? — прочитала Наталя. — Що це означає?

— Нічого. Просто пасворд. Пароль свого роду, щоб запрацювала оця програма. Дивись!

За вертольотиком на екрані полював страхітливий змій, який дихав полум’ям. Та варто було сісти на землю, як із печери вилазила істота, схожа на динозавра, і також виявляла неабияку агресію. За кілька секунд після початку гри хтось із них обов’язково «з’їдав» Наталю. Кілька разів вона намагалася впоратися, але завжди безрезультатно. На її личку з’явилося завзяття.

— Важко! — поскаржилася вона. — Дуже важко перший раз так грати. А можна зробити, щоб не було хоча б когось із них? Проти двох я не впораюся!

— Зараз спробуємо.

Борис нахилився поруч із нею і, старанно добираючи літери, знову щось набрав.