Розділ «Баскетбол»

Хтось сахнувся з дороги:

— Ти що, здурів?

(Вогонь заважав і думати, і бачити. М’яч був білим. Усе довкола сніжно-білим. Шкіра на пальцях уже лопалася, обвуглилася, але очі ще бачили біле-біле світло цього останнього вогню.

Полум’я було густе, як желе. Біле, з чорними прожилками.

Антон устиг побачити, як над кільцем зі згорілою сіткою…

До тієї миті його вже не було, він сам уже майже згорів…

Падає великий, неправильної форми м’яч, немов голова сніговика…

Котиться краєм кільця — і падає всередину…)

Він вибіг на цей незнайомий двір, під це незнайоме сонце, під погляди незнайомих бабусь. Тих бабусь, яким так і не довелося стати свідками його польоту…

(Вогонь…)

На нього дивилися, притуливши пальця до скроні; він біг тротуаром, зачіпаючи перехожих, підскочив до телефону-автомата, але не зміг набрати номер, і кинувся бігти далі…

(Зелений двір під ногами. Скрип бляшаного наддашка…)

Ось будинок.

Ось поверх.

Ось двері.

Зараз відчинять.

— Мамо!..

Стіни душової були облицьовані білими кахлями. Подекуди замість кахельних квадратів, що випали, темніли бетонні чотирикутники. На стелі набрякали важкі краплі, а з душу хльоскала широким віялом гаряча, дуже гаряча вода.