Він, Антон, добровільно відмовився від потурання. А Сашко — той завжди боявся піти на загальних підставах…
«Людовик мене поміняє, хай тільки щось…»
І ось він, Антон, грає з якимось Данилком.
…Цей підліток був рішучий і самовпевнений. І на півголови за Антона вищий. Гра йшла по колу: Данилко притискав Антона до лінії, м’яч виходив в аут. І знову: Данилко притискав Антона до лінії…
— Гаразд, — сказав Людовик. — Мел, Антоне, зачекайте мене трохи.
І пішов за огорожу — удвох із Данилком.
— Мінятиме, — сказав Мел.
— Що? — не зрозумів Антон.
— Цей не підходить.
— А чим йому не догодив Сашко?!
Мел знизав плечима:
— Адже це він собі вибирає гравців, а не я і не ти… Правда?
Тієї ж миті з’явився Людовик з іншим хлопцем — це був Антонів ровесник, зацькований, маслакуватий, у поношеному флотському тільнику.
* * *
Коли рахунок у новій грі досяг двох тисяч ста восьми — двох тисяч дев’яноста на користь команди Мела, Людовик відклав армійський автомат. Антон ще не бачив вогнемета, але знав, що він неодмінно з’явиться; він знав це, але все одно рвонув до кільця. Був певен, що заб’є.
М’яч був жовтогарячий, а вогонь — білий. Якщо дивитися зсередини. Білий з тонкими чорними гілочками, схожими на кровоносні судини. І Антон біг і горів — довго, кілька нестерпних секунд.
У вогні згорталося листя каштана. І аркуші чиїхось листів — дитячий почерк; і обпливали, немов крижинки, кольорові та чорно-білі фотознімки…
Вони з Оленкою на морі. З «сувенірним» виднокраєм позаду. Оленка усміхається й обіймає Антона за шию.
Вона в тонкому халатику на мокре тіло.
Оленка…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Баскетбол“ на сторінці 15. Приємного читання.