«Мамо! Забери ти мене з цього табору. Тут нудно, о дев’ятій вечора — спати, і весь час іде дощ. І вожатий противний. Я чекаю тебе в неділю…»
Коли Антон зміг розплющити очі, у повітрі все ще пахнуло смаленим. І ноги в кросівках стояли навколо — у сірих і синіх кросівках; потім немов сяйнула яєчна шкаралупа, і білі, як пароплав у далекому морі, великі важкі кросівки випливли звідкись і зупинилися в Антона перед очима.
— Уставай, — сказав Мел.
Кіптява була усюди. І — запах.
— Тепер ти маєш уявлення про місце, куди так просився, — сказав Мел Антонові на вухо. — Тому зберися з силами і грай далі.
* * *
Вода стікала в заґратовану дірку посередині душової. Хлопці говорили впівголоса й обережно зиркали на Антона. Новенький — його звали Кирилом — сидів навпочіпки, обхопивши руками стрижену голову.
Вода була чорною. Кіптява нічим не змивалася.
* * *
— Мел…
— Так?
— Адже я не можу нічого виправити… Нічого повернути. Адже не можу?
Мел гмикнув:
— Ти хочеш, щоб я тебе втішив?
— Ні, — сказав Антон. — Я просто запитав. Я подумав… Адже важко закидати м’яч під вогнеметом, хіба ні?
— Важко, — погодився Мел.
Антон відвів погляд. Подивився на свої руки. Долоні були сірими, як попіл.
— А що, коли хтось зробить? Це? Закине у вогні?
Мел якийсь час дивився на нього і раптом розреготався:
— Ти хочеш поторгуватися, чи що? Я тебе правильно зрозумів? Ти хочеш укласти угоду?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Баскетбол“ на сторінці 16. Приємного читання.