Баскетбол

Сліпий Василіск

«Мамо! Забери ти мене з цього табору. Тут нудно, о дев’ятій вечора — спати, і весь час іде дощ. І вожатий противний. Я чекаю тебе в неділю…»

Коли Антон зміг розплющити очі, у повітрі все ще пахнуло смаленим. І ноги в кросівках стояли навколо — у сірих і синіх кросівках; потім немов сяйнула яєчна шкаралупа, і білі, як пароплав у далекому морі, великі важкі кросівки випливли звідкись і зупинилися в Антона перед очима.

— Уставай, — сказав Мел.

Кіптява була усюди. І — запах.

— Тепер ти маєш уявлення про місце, куди так просився, — сказав Мел Антонові на вухо. — Тому зберися з силами і грай далі.

* * *

Вода стікала в заґратовану дірку посередині душової. Хлопці говорили впівголоса й обережно зиркали на Антона. Новенький — його звали Кирилом — сидів навпочіпки, обхопивши руками стрижену голову.

Вода була чорною. Кіптява нічим не змивалася.

* * *

— Мел…

— Так?

— Адже я не можу нічого виправити… Нічого повернути. Адже не можу?

Мел гмикнув:

— Ти хочеш, щоб я тебе втішив?

— Ні, — сказав Антон. — Я просто запитав. Я подумав… Адже важко закидати м’яч під вогнеметом, хіба ні?

— Важко, — погодився Мел.

Антон відвів погляд. Подивився на свої руки. Долоні були сірими, як попіл.

— А що, коли хтось зробить? Це? Закине у вогні?

Мел якийсь час дивився на нього і раптом розреготався:

— Ти хочеш поторгуватися, чи що? Я тебе правильно зрозумів? Ти хочеш укласти угоду?

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Баскетбол“ на сторінці 16. Приємного читання.