Розділ «Баскетбол»

Йому набридли материні докори. Йому набридли серіали. Він розумів, що сесії не складе.

У нього не було жодного друга.

Він був зайвий.

А мати того дня приготувала йому бутерброд з маслом і сиром. Заварила чай у маленькому термосі. І поклала яблуко.

Він не знав про це. Він не відкривав сумку. Він тільки тепер про це дізнався.

Якби він відкрив сумку — це яблуко втримало б його.

— Мел…

— Так?

Антон зрозумів, що не зможе сказати приготовлену фразу. Очі в Мела були темно-зелені, грузькі, а кросівки білі, як яєчна шкаралупа.

— Я шкодую, — вимовив Антон. — Я каюся.

— У тім, що погано грав?

— Ні… У тім, що я…

І замовк.

— Ну? — ледь помітно підморгнув Мел.

— Я мерзотник! — майже викрикнув Антон. — Я зрадник…

— І що? — Мел посміхнувся.

Антон мовчав.

— Не має значення, — сказав Мел. — Я тобі не суддя. Тепер у тебе одне завдання й одна думка в голові: будь-що закидати м’яч у кошик. Це єдина розрада, яку я можу тобі запропонувати… Тож радій: іншим і такої не дано.

Антон збагнув зміст його слів значно пізніше.

Ігрове поле було місцем, що заміняє життя, а душова — аналогом смерті. Символом розпачу.