Розділ «Емма і Сфінкс (повість)»

— Усі думали, що ти звільнишся!

— Еге ж, дуже цікаво…

Еммі справді оголосили догану та вирахували

із зарплати; ця пригода розважила її не менше й не більше, ніж прогноз погоди на позавчора.

Народна артистка Стальникова навіщось пустила чутку, ніби Емма вагітна.

Минула прем’єра мала пресу, але якусь мляву та поблажливу; хтось із маститих критиків натякнув якійсь великій газеті, що дитячий театр даремно вдався до такого «дорослого» репертуару — немає на те творчих спромог. Головреж запив; дехто зловтішався, Емма — ні.

Народна артистка Стальникова поширила чутку, нібито Емма відвідує якогось екзотичного знахаря.

— Еммочко, — з жахом запитувала Іринка, — це правда? Щодо цих тайських таблеток?

Емма дивувалася своїй популярності.

У квітні випустили нову казку — «Собача хатка». Емма грала молодше щеня й одержувала від своєї ролі щире задоволення.

Дітям теж подобалося. Вони буквально вищали від реготу; Еммі здавалося, що ніколи раніше — в усякому разі, впродовж багатьох років — у цей театр не ходила така вдячна, така легка і сприйнятлива публіка.

Міхель надіслав уже третю листівку — дуже мальовничу… з зображенням собору Святого Стефана.

Народна артистка розпустила ще якусь побрехеньку, але Емму це вже не цікавило.

Йшла десята вистава «Собачої хатки». Якийсь хлопчик витяг свого татка із глядацького залу (молодше щеня того дня грала Березовська) і тут-таки, у фоє, влаштував істерику. «Це інше щеня! — кричав хлопчик. — Я не хочу цього! Я хочу того, що був тоді! Коли ми ходили з класом!»

Емма нічого цього не бачила. Їй донесли наступного дня. І того ж дня — от що таке чутки! — про це непряме підтвердження Емминого тріумфу вже знала Іринка.

Емма посміювалася.

Іринка вважала себе (не без підстав) головним організатором Емминого щастя; Іринка ні-ні та й заводила з нею мову про дітей, запитувала з розширеними зіницями (розширених зіниць слухавка бачити не дозволяла, зате Еммина фантазія домальовувала їх дуже виразно): «Слухай, а який у тебе термін? Що? Брехня? Ну, мені вже могла б зізнатися… А? Ну, гаразд, як хочеш. Слухай, а Росс — він як? Ну, як мужик? Він темпераментний, так? По-моєму, він мав би бути шалено темпераментний…»

Емма не дратувалася. Цікавість, поєднана з чарівною безтактовністю були невід’ємними Іринчиними атрибутами. Тактовна Іринка — це все одно, що Феміда без терезів та пов’язки на очах.

Інша річ, що жодна подробиця їхніх з Россом відносин так ніколи й не досягла Іринчиних вух.

Щоранку, просинаючись, вона бачила край фіранки і відкриту кватирку. Фіранка була екраном, на який разом із квадратиком раннього сонця проектувався день, що починається.