Розділ «Емма і Сфінкс (повість)»

— Привіт, Дашенціє…

(Сосни стояли, торкаючись неба, не ворушилися, не метушились, як стояли вже сто років, а може, і більше).

В очах народної артистки щось промайнуло. Емма не стала вгадувати, що то було, а просто відчинила двері своєї гримерки і, як і раніше ледь усміхаючись, зачинила їх за собою.

Увечері подзвонила Іринка.

— Еммо! Слава Богу! Ми так хвилювалися, Господи, ти пропала, наче крізь землю провалилася… Ми так нервували!

— Ну, навіщо ж ви хвилювалися, — сказала Емма, почуваючи себе винуватою. — Подумаєш, людина поїхала на тиждень.

— Та мені ж сказали… — почала Іринка і затнулася. — Я ж попереджала… щодо всього цього!

Емма стенула вільним від трубки плечем:

— Ти думала, я кинуся з моста, бо Стальникова гратиме прем’єру? Я що, схожа на психопатку?

Іринка мовчала — їй забракло слів.

— А як пройшла прем’єра? — спитала Емма.

— Та так, — мовила Іринка. — Пройшла то й пройшла. Комусь, кажуть, сподобалося…

— Зрозуміло, — сказала Емма.

— Ну, — сказала Іринка тихіше, — зателефонувати перед від’їздом ти могла? І де ти була, взагалі-то?

Емма збентежилася:

— Ти прости… Я поїхала відпочити в… Коротше, ми з Россом чудово провели час. У горах.

Іринка на протилежному кінці дроту видала звук невимовного здивування.

— З Россом?!

— Авжеж, — Емма усміхнулася. — Усе так швидко сталося… Росс буквально, ну… Ми зірвалися, як… коротше кажучи, ніколи було навіть подзвонити. Ти пробач.

— Оце так… — тільки й вимовила Іринка після короткого мовчання. — Ні, ну ти подумай… Я знала, що Росс… Але чому ти… Так, Росс заздалегідь попередив нас, що три заняття з Ігорчиком випадуть через його відрядження. Він нас за два тижні попередив, між іншим, він завжди так робить, він акуратний…