Розділ «Емма і Сфінкс (повість)»

— Треба було б сходити до джерела, — сказав Росс після паузи. — Завтра вже не пройдемо, стежка розгрузне.

— Відкіля ти знаєш? — майже вигукнула Емма.

— Що — відкіля?

— Відкіля ти знаєш?

— А що тут знати, — сказав Росс, дивлячись на списаний листок. — Завтра за прогнозом плюс п’ять.

Емма мовчала. Їй зробилося ніяково.

І, щоб загладити цю незручність, вона сказала:

— Тоді пішли до джерела.

Росс ішов попереду, присвітлював ліхтариком; праворуч і ліворуч від стежини громадилися замети, але сніг не рипів уже — лягав під ноги беззвучно, і в повітрі витав запах не морозу, а води.

А яке сьогодні число, раптом подумала Емма. Який день тижня?

У цей момент хмари на небі розійшлися, вивільняючи місяць, і Росс вимкнув ліхтарик. І Емма знову побачила все довкіл — темніюче небо зі світлими пір’їнами хмар, далекі вогні, гострі, як голочки, чорно-білі гори в снігу та у хвої, стежку та людину, що йде попереду.

І забула про те, що її хвилину тому непокоїло.

Джерело було просто ямою в землі, у снігу, і коли Росс посвітив униз ліхтариком, Емма побачила, що вода в ньому наче закипає. Лопалися на чорній поверхні бульбашки; Росс опустив у джерело чашку на мотузці, і, торкнувшись води губами, Емма переконалася, що пухирці колючі.

Дивно — вода зовсім не була крижаною. Вона здавалася мало не теплою.

— Яке сьогодні число? — згадала Емма, повертаючи Россові чашку.

Росс зачудовано на неї глянув. Затримка миттєва; Емма не знала, як її пояснити. Якби він просто згадував число — але ні, погляд його знову був спрямований кудись усередину, начебто Емма запитала про щось важливе та болісне. Емма ніби була роботом-андроїдом і не знала цього, аж раптом спитала Росса, де її батьки…

— Я не пам’ятаю, — сказав Росс. — Треба подивитися в календарик.

І вони пішли назад, але тепер Еммі було чомусь тривожно. Вона взялася відраховувати день за день — у зворотному порядку, і незабаром зрозуміла, що вони більше тижня живуть у будиночку з грубкою, і що саме сьогодні день прем’єри, і що саме зараз, у ці хвилини, починається друга дія, і народна артистка Стальникова з’являється в глибині сцени, запряжена у візок.

Емма зрозуміла, що це її ні крапельки не хвилює. Відкриття так здивувало її, що вона зупинилася.

Десять днів тому… А здається, що минуло десять років.