Розділ «Емма і Сфінкс (повість)»

— Тобто?

— У вас сьогодні немає репетиції, — сказала чергова й відвела очі.

— У мене репетиція, — терпляче пояснила Емма.

— Зверніться до завтруппою, — сказала чергова й відвернулася до маленького телевізора.

Емма постояла, переступаючи з ноги на ногу, потім піднялася на другий поверх і постукала в кабінет завтруппою.

У кабінеті нікого не було. Він був замкненим.

Емма нервово подивилася на годинник. У цю мить унизу, на сходах, почулися кроки; назустріч Еммі підіймався головреж, поруч з ним крокувала народна артистка Стальникова.

Немов не помічаючи Емми, вони пройшли мимо по коридору, головреж відімкнув свій кабінет, пропустив Стальникову, і тільки тоді кивнув недбало Еммі:

— На сьогодні репетиції скасовуються… І зайдіть удень до завтруппою, а ліпше зателефонуйте.

І двері кабінету, де шістнадцять днів тому її пригощали кавою та сигаретою, зачинилися.

Телефон трохи помовчав і занив знову. Емма подумала, що це Іринка, що треба взяти трубку та поговорити, що нестримне бажання обірвати телефонний шнур — це прояв малодушності і переддень істерики, і що впадати в істерику — принизливо.

Вона підвелася з дивана. Простягла руку. Взяла трубку. Сказала зненацька низьким і хрипким голосом — голосом Матінки:

— Алло!

— Добрий день, — сказали по той бік проводу, і Емма здригнулася. — Можна Сашка?

У нього автовизначник, подумала Емма. Всього лише автовизначник. Машина. Робот. Усього лише.

— Сашка?

Як недоречно. За будь-яких інших обставин вона продовжила б гру, але не сьогодні.

— Його нема, — сказала Емма.

— А коли він буде? — після паузи запитав Ростислав.

Емма мовчала.