Розділ «Емма і Сфінкс (повість)»

Містом бродив привид весни.

Тим часом у театрі бушували бурі, пролітали смерчі над лисинами та перуками, і якщо Емма не брала в «революціях» участі, це ще не означало, що революціонери про неї забудуть.

У п’ятницю Емму викликав головреж. Це було тим більше дивно, що останнє десятиліття вони спілкувалися дуже скупо: «Здрастуйте», «До побачення», «Тут ваш вихід, Еммо Петрівно, ви оцінюєте партнера, сплескуєте руками і йдете в праву кулісу».

Головреж запропонував їй каву та сигарету. Каву Емма взяла, від сигарети відмовилася. Їй не хотілося курити.

— Еммо Петрівно, — сказав головреж, і зробив затяжку. — Скільки часу вам потрібно, щоб увійти в «Матінку»?

Емма якийсь час супилася, намагаючись зміркувати. Головреж комплексував, що театр його існує «для маля», і пнувся зі шкіри, аби до титулу «дитячий» додати ще і «юнацький». Шукав ходи, готував спектаклі не те щоб підліткові — зовсім дорослі; «Матінка» була його улюбленим проектом, гучним, перспективним, дорогим. Репетиції тривали вже півроку; через місяць мала бути прем’єра. Головну роль репетирувала народна артистка Стальникова.

Емма не була зайнята в «Матінці». Хтось же повинен тягти на собі щоденний дитячий репертуар — усіх цих їжачків та білочок.

— На яку роль? — спитала Емма помовчавши.

— На головну, — сказав головреж і затягся знову.

— Не зрозуміла, — сказала Емма.

— А що тут розуміти, — головреж почухав сигаретою дно бронзової попільниці. — Стальникова йде, вона знайшла собі цікавішу роботу, — і він страшно, жовчно посміхнувся. — Вона вирішила, що без неї спектаклю не буде… Але він буде, Еммо Петрівно. Розумієте?

— Ні, — сказала Емма. — Це… це не моя роль.

— Це ваша роль, — лагідно сказав головний. — Чого гріха таїти… Ви не до кінця реалізовані як артистка, та що там, зовсім не реалізовані… А тим часом я прекрасно знаю ваш потенціал. Глибину вашої особистості. Ваш темперамент… Вашу, зрештою, диявольську працездатність та цілковиту відданість театру. Власне, саме тому я звернувся до вас… тому що до спектаклю місяць, і потрібний не просто талант — потрібна рабська праця, повна самовіддача… Хто, крім вас? Хто ще є з артисток середнього покоління, вашого плану? Ще Березовська, вона обдарована людина, але це вічні лікарняні по догляду за дитиною, ви ж розумієте… Коротше кажучи, Еммо Петрівно, ви згодні?

Емма мовчала.

Що почувала б Попелюшка, якби фея вломилася б до неї, ногою розчахнувши двері, схопила за лікоть і кудись потягла?

А може, на театрі феї тільки так і з’являються?

— Подумайте, ця роль змінить вашу долю, — казав головреж. — Це ваш шанс… Він приходить до всіх, але не всі бувають готові до цього! Ви — готові, Еммо Петрівно?

— А якщо я відмовлюся? — тихо поспитала Емма.

Головний знизав плечима:

— Але ви ж у штаті. Ви штатний працівник. Ви можете відмовитися, але в такому разі адміністрація залишає за собою право вважати, що ви не впоралися. Вона може понизити тарифну ставку, наприклад… Зауважте, я нічого не кажу про звільнення…