Розділ «Останній Дон Кіхот»

— Сеньйоре Алонсо… Я принесла батіг — можете мене відшмагати. Ходімо у мою кімнату, відшмагайте мене, щоб я більше не страждала душею… Ну, йдемо. Будь ласка. Я заслужила. Ось батіг… Йдемо. До мене в кімнату…

Вона бурмотіла і тягла його за руку, і він зрештою піднявся зі свого крісла; Фелісині очі, здавалося, світились у темряві, а запах напівоголеного тіла забивав ніздрі.

— Сеньйоре Алонсо… Сеньйоре Алонсо, сеньйоре і пане мій… Це ж останній шанс… завтра ви поїдете, і що? А як же ваші спадкоємці? Вам потрібен син, вам треба, треба…

Гарячі губи; щоб добратися до обличчя Алонсо, їй довелося зависнути в нього на плечах.

— Ваш синочок… він хоче, щоб ми його зачали… Ну давайте, ну йдемо, йдемо…

Йому хотілося закричати на повен голос; йому хотілося задушити це маленьке стерво, але доти вкласти тут, на столі… і розірвати навпіл. Розчавити собою. Розірвати; секунда зупинилася, затріпотіла метеликом на шпильці. Безодня часу вмістилася в просторі між двома вдихами…

— Не так жваво, Фелісо, — мовив зі сходів крижаний голос Альдонси.

І мара минула. Залишився сором.

Альдонса йшла неквапно, ступала, ніби несучи на голові високий глечик з вином. Колись, коли вона жила в будинку батька, багатого винороба, їй і доводилося носити…

Альдонса зупинилася перед Фелісою. Владно простягнула руку; дівчисько, ніби загіпнотизоване, подало їй батіг, який, виявляється, дійсно мала при собі.

Альдонса коротко розмахнулася; Феліса вискнула, вхопившись за обличчя.

— Геть, — кинула Альдонса.

І вдарила ще раз.

— Якщо я ще хоч раз у житті тебе побачу, я закопаю тебе живцем, дівчинко моя… корово. Пішла геть, погань. Зараз, у чому стоїш. Ранком я пожбурю за ворота твої лахи.

Феліса відступила на крок. Вищирилася швидше жалібно, ніж загрозливо:

— Не так жваво, моя пані… Не так жваво! Пані Альдонсо, дочко виноторговця, дівуле хамського походження, та ще й з порожньою утробою!

Новий удар; цього разу Феліса уникла удару батогом і побігла геть, тупаючи босими п’ятами:

— Порожня утроба! Пустоцвіт! А я от розповім пану Алонсо, звідкіля взявся блакитний листочок, цей самий лист… Розповісти?

Зі свічою у руці вбіг Санчо;

— Що тут у вас… Ах ти маленька погань!