Розділ «Останній Дон Кіхот»

Кажучи це, Санчо наче ненароком простягнув руку і намацав м’який Фелісин бік; дівчисько відсторонилося:

— Мацалки прибери…

Санчо образився:

— Вже і помацати не можна?

Феліса насупилася. Відвернулась.

— Слухай, недоторко… А спадкоємця сеньйору Алонсо скоро родиш чи ні? Кинули насіння в родючий ґрунт — чи поки не зібралися?

— Тобі яке діло? — запитала Феліса вороже.

Санчо знизав плечима:

— Слухай… Ти що, серйозно хочеш, щоб твій син був Дон-Кіхотом? Щоб тягся, як опудало горохове, на Росинанті, одержував стусани і штовхани, валявся в гівні та блювотині… заради якоїсь там сумнівної слави? Слави дурника-божевільного?

Феліса посміхнулася:

— Ну, кому як… Комусь усе одно, була б слава, а яка — не важливо… Он, сеньйор Мігель Кіхано за славою в похід ходив. Дурниць накоїв надміру, зате потім його впізнавали усюди, де б не заявлявся. Автографи давав… Пісні про нього складали… Пісні, правда, поганенькі, до наших днів жодна не дожила. Вмер щасливою людиною — знаменитістю…

— Звідкіля ти все це знаєш?

— Це всі знають, — засміялася Феліса, — це історія роду Кіхано…

— А ти, отже, на славу поласилася? Прилетіла як муха на мед?

— Дурень ти, — повідомила Феліса. — Слава, Лицар, донкіхот… Хто тобі сказав, що мій син попреться… у цю їхню блазнівську мандрівку?

— Тобто? — Санчо насупився. — Він же буде спадкоємцем Дон-Кіхота? Повинен…

— Винен був мірошник моїй матінці, — зло сказала Феліса. — Мій син… якщо тільки в мене буде син… буде спадкоємцем Кіхано. А зовсім не донкіхотом. Буде ідальго… навіть якщо бастард, а все одно єдиний спадкоємець. Я в нотаріуса запитувала..

— У нотаріуса? — сторопів Санчо.

— За дурепу мене маєш? Звичайно… навіть якщо Алонсо з подорожі не повернеться — є зараз спосіб довести, що малий — його син. Береться шматочок шкіри трупа і кров дитинчати — і під мелкоскопом порівнюється… І тоді будинок, титул, усе переходить малому. Зрозумів?

Санчо мовчав.