Альк виявився другим братом загиблого Лісу-Ланового. Альк мав легку кульгавість, і мобілізація йому найближчим часом не загрожувала; Альк засяяв, помітивши на Димових грудях значок з Дівою Донною. Щоправда, вже через секунду — коли Дим пояснив мету свого візиту — його посмішка розтанула, як мило.
— Н-ну… — промурмотів він, косуючи очима кудись Диму за плече, — Ліс, це… Ми з ним… ну, на заробітки ходили. Як і що з ним трапилося — не знаю, я його тижнів за два до… цього самого… бачив востаннє. А ти… ти, взагалі, хто такий?
Дим пояснив, хто він такий; вузька фізіономія Алька витягнулася ще сильніше:
— Я… це. Нічого не знаю. Я його тижнів за два бачив, і все. Хтось його зіштовхнув у річку, чи сам стрибнув… Чи вбрід переходив, п’яної вишні нализавшись…
— Він пив? — запитав Дим.
Альк моргнув. Сказав, начебто сам собі дивуючись:
— Ні.
— Ти кажеш — сам стрибнув. Він що, рахунки з життям збирався звести? Спостерігали за ним таке?
— Ні, — знову заперечив Альк ще здивованіше і тихіше.
Навколо снували двоюрідні брати, сестри, своячки, інші родичі Алька; зовсім неподалік вертілося дівчисько, що подарувало Диму значок — намагалося підслуховувати.
— Коли ви бачилися востаннє — він сказав тобі, куди він іде і навіщо? — запитав Дим, упритул наблизивши обличчя до блідого обличчя співрозмовника.
— Ні, — сказав Альк утретє, і кінчик його носа почервонів.
— Не бреши мені, — сказав Дим ласкаво. — Хто збреше офіційній особі, тому до вигнання — півстебельця, ти ж знаєш… Коли ви з ним розійшлися — його шерсть ще була при ньому?
Альк відсахнувся.
Ось воно що. Братик знав; Дим мимоволі скосив очі на рудувато-бурі груди співрозмовника. Ні, Алька не стригли. Проте Альк трясеться.
— Ти ні в чому не винен, — сказав Дим терпляче. — То куди він збирався йти?
— Він, — Альк перевів подих, — він… був вредний такий. Те йому не так, се не так… То годують погано, то платять мало… То вовки сина роздерли на кордоні…
Вереда який, подумав Дим.
Подивився на власну руку — під його поглядом пальці, що мимоволі стиснулися в кулаки, знехотя розімкнулися.
— Я розповім, — жалібно пообіцяв Альк. — Тільки… я ж дійсно не винен?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вовча сить (повість)“ на сторінці 10. Приємного читання.