— Так, — Сот-Озерний кивнув. — Спочатку… А потім його знайшли. Брати приїхали і впізнали. Вони ж і забрали його… Ліс-Лановий, з тих Ланових, що на півдні… Ім’я є в матеріалах справи. Ліс-Лановий.
У вологому бадиллі скрекотали цвіркуни. На краю поля жовтіли, безсило загрожуючи палючому сонцю, умираючі від спеки колючки.
— Його ніхто не вбивав, — сказав, начебто виправдовуючись, Сот-Озерний. — Ніяких слідів насильницької смерті…
Дим кивнув:
— Я не шукаю його вбивцю. Мене цікавлять подробиці, яких немає в матеріалах справи.
Сот-Озерний насупився. Зайорзав на твердій лаві:
— Але чому ви думаєте…
— Я знаю, — відрізав Дим. — Вас ніхто ні в чому не звинуватить. Зрозуміло, якщо я почую все, що мені потрібно.
Повіки колишнього старости почервоніли ще сильніше, карі очі сховалися глибоко під брови; кілька хвилин паузу заповнювали пісні цвіркунів.
— Чиновник із міста, що проводив розслідування цієї справи, — сказав Сот-Озерний, — заборонив мені будь-кому давати пояснення…
— Це він дав мені наводку. Мені можете сказати.
Цвіркуни.
— Він був… — почав староста і запнувся. — Цей… був…
— Що? — тихо запитав Дим.
— Він був… стрижений, — вимовив Сот-Озерний. — Я спочатку не зрозумів, що це… Мої хлопці вирішили, що це якась шкірна хвороба… Я нічого їм не сказав. А той чиновник, з міста… зрозумів, що я здогадався. Він… його дуже злякало… не те, що я зрозумів, ні, а сам цей… огидно, ви розумієте. Я не боюся мертвих… А цей…
— А брати? — швидко запитав Дим. — Брати, коли його забирали, помітили, що щось негаразд?
Сот-Озерний проковтнув слину. Похитав важкою головою:
— Ми ж його в мішку просмоленому… у льоді тримали. Братам показали… обличчя. І все. Потім запаяли… Адже він довго в річці плавав… Так і відправили…
— Це все?
Сот-Озерний зусиллям волі змусив себе заткнутися. Мовчки кивнув.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вовча сить (повість)“ на сторінці 7. Приємного читання.