* * *
«І ще заповідав Лідер: ніколи не стрижіть волосся на голові і на тілі. Хто обстрижений — той проклятий, той — тварина. Той, хто хоч раз дав шерсть, приречений віддати і м’ясо. Обстрижений — потрапить на бойню. Пам’ятайте про це завжди».
(«Сказання про Лідера»)
* * *
Вулиці селища були затягнуті курявою, що зависла у повітрі. Дрібна суспензія дратувала очі й ніздрі, а вітру не було, ні подиху, ні подуву; не дуже давно цими вулицями тупцювали, піднімаючи неосідаючий пил, а тепер селище здавалося вимерлим, і курна завіса додавала порожнім вулицям нереального вигляду, ніби зависле марево.
Дим не без зусиль відшукав потрібний двір. Постукав, майже не сподіваючись на відповідь; проте через довгі п’ять хвилин до нього вийшла похмура особа років дев’яти.
— Ланових шукаю, — сказав Дим. — Маю важливу справу.
— Усі на площі, — невдоволено повідомило дівчисько. На грудях в неї був круглий значок з мордочкою Діви Донни, і, дивлячись на Дима, вона вертіла його у пальцях, щосекунди нервуючи усе сильніше. — Там заклик… До армії забирають…
— Я в будинку зачекаю, можна? — запитав він терпляче.
Дівчисько закусило губи:
— А чому б вам на площу…
Диму справді хотілося на площу. Ось уже кілька днів він був один, зовсім один у всіх відношеннях, і для підбадьорення духу слід було влитися в юрбу, постояти, послухати, як хтось сопе над плечем, перейнятися відчуттям якщо не безпеки, то у всякому разі рішучості: поки ми разом, нам нічого не страшно. Усі напади тимчасові, наші онуки забудуть це страшне слово — «вовки»…
— Я зачекаю в будинку, — сказав Дим м’яко, але так, що дівчисько відразу відступило, даючи йому прохід.
Він увійшов. Будинок як будинок, чоловік на двадцять, і ні однієї ширми. Запах свіжого сіна. Тиша.
Тут народився Лic-Лановий. Тут він жив. Звідси пішов у мандрівку, що завершилася на дні річки. «Острижений — проклятий». Сам кинувся з обриву? Чи зіштовхнули?
— Газети читаєте? — запитав у дівчиська, щоб щось запитати.
— Читаємо, — відгукнулося дівчисько по паузі. — Кажуть, на кордоні вовки розійшлися — страх…
«На кордоні»… Дим втримався, щоб не хмикнути.
Десь зовсім неподалік затюкала сокира. Так, правильно. Частокіл навколо селища давно потребував ремонту.
— А… — Дим задумався, щоб іще запитати. — Ти Діву Донну любиш?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вовча сить (повість)“ на сторінці 8. Приємного читання.