Дим поклав до рота широкий лист із бахромою по краях.
Абсолютно без смаку. Як брикетна трава.
* * *
— …Жерти брикетну траву віддалік від вовчих зубів, чи хрумкати свіжішу, але під самим кордоном! А в них такого вибору немає — у них, у столиці, й харч солодкий, і до вовків три дні добиратися…
Жінка на ґанку нарешті замовкла. Віддихалася; ще раз із презирством заглянула в розгорнуте посвідчення Дим-Лугового:
— Начальство… Ще рік тому зашугані були: будь-якому шмаркачу з міста теплу ванну готували… А тепер — на пенсії він! На утриманні в селища! В управу йди, старосту запитай, розкажуть тобі…
Дим мовчав. Чекав, поки тітка заспокоїться сама собою; вона заспокоювалась потроху, неохоче. Нарешті, зморщивши ніс, лайнулася ледь чутно і сховалася в будинку; а через довгу хвилину на ґанку з’явився сивуватий, перістий якийсь, маленький і щуплий Сот-Озерний-другий.
Дим помахав у повітрі посвідченням. Сот-Озерний короткозоро зіщулився, хрипко зітхнув:
— Уже рік як у відставці я, любий Диму-Луговий. Селище наше тихе, усі, вважайте, близькі родичі, хлопці до армії йдуть охоче…
Він запнувся. Очі в нього були теж карі, теж круглі, в обрамленні блідо-червоних повік.
— Щодо тієї справи? — запитав нерішуче.
Дим кивнув.
— На город підемо, — сказав Сот-Озерний, приймаючи, очевидно, про себе якесь важливе рішення. — А то в будинку — на головах сидять, діти, онуки…
Погоджуючись, Дим ще раз кивнув.
Спробу частування він відкинув одразу, але Сот-Озерний і не наполягав; незручно влаштувавшись за вритим у землю столом, колупався у зубах зірваною дорогою гілочкою:
— Земля тут така… По п’ять разів на день поливати доводиться. Але від брикетного з душі верне — хочеться хоч трішки, але свого, соковитого, живого… Онуки маленькі ще…
Дим покивав, погоджуючись; під його поглядом Сот запнувся. Тужливо зітхнув:
— Щодо тієї справи… Матеріали ви піднімали?
Дим напівприкрив очі:
— Тіло без ознак насильницької смерті, ймовірно, нещасний випадок. Хтось зірвався з обриву в ріку і потонув. Особа не була встановлена… спочатку. Так?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вовча сить (повість)“ на сторінці 6. Приємного читання.