Розділ «Вовча сить (повість)»

Дим знизав плечима. Утретє легенько торкнувся до дзвінкої дрібнички.

— Бачу, — сказав старий зненацька холодно і жорстко. — Ось справжнє питання, з яким ти прийшов. І ти правильно його порушуєш, і це робить честь твоїй кмітливості.

— Це справжня річ, — сказав Дим, розглядаючи мідні візерунки на круглій прикрасі.

— Це дзвіночок, — повідомив старий з дивним виразом. — Дзвіночок. Так, це справжня річ. Це ЇХНЯ річ.

— Скажи, — Дим зважився, і голос у нього відразу сів. — Ти знаєш когось, хто зустрічався… хто ходив на ЇХНЮ територію — і повернувся?

Старий помовчав. Облизав губи:

— У Високому Домі знають, що ти пішов до мене?

— Мене ніхто не підсилав, — сказав Дим тихо. — Я прийшов тому, що мені так захотілося.

— Тобі захотілося жити, — дратівливо сказав старий. — Жити — і не змінюватися… Заради цього ти готовий просити допомоги в Хазяїв, — голос його крижанів. — Вовки… чесні, вовки — просто хочуть їсти, як і ми… Якби шпинат, що ми жеремо, умів говорити — він би теж заблагав…

— Ти знаєш когось, хто ходив на ЇХНЮ територію і повернувся? — терпляче повторив Дим.

— Що може бути гірше, ніж жити, як тварини? — гаркнув старий, і дитяча метушня за ширмами перетворилася на гробову тишу. — Сказати тобі, що може бути гірше?

Він замовк. Витримав паузу, вп’явшись у Дима круглими карими очима з-під рунистих брів.

— Гірше, — сказав майже пошепки, — гірше, Димко, — жити, як домашні тварини. Пам’ятай.

Обоє подивилися на дзвіночок, що німо гойдався над вікном.

— Кожен вибирає для себе, — сказав старий сухо. — Ти молодець уже тому, що першим зрозумів — колишнє життя скінчилося, настають зміни. У Високому домі, думаю, це зрозуміють не скоро… Яке щастя, що я давно вже не маю відношення до Високого дому!.. Так. Спершу будуть загальний героїзм і мобілізація, потім паніка і плутанина, голод і холодна зима… А ти розумний, Димку.

Дим промовчав.

— Селище Свояки, — сказав старий одними губами. — Для початку знайди там відставного старосту… його звати Сот-Озерний-другий. І на правах чиновника зі столиці поцікався трупом, що вони виловили в річці шість років тому, восени… Дурень би запитав, при чому тут якийсь труп. Ти мовчиш… Добре. Візьми салату. Солодкий салат…

Дим поклав до рота широкий лист із бахромою по краях.

Абсолютно без смаку. Як брикетна трава.

— …Жерти брикетну траву віддалік від вовчих зубів, чи хрумкати свіжішу, але під самим кордоном! А в них такого вибору немає — у них, у столиці, й харч солодкий, і до вовків три дні добиратися…