Вовча сить (повість)

Сліпий Василіск

Дим торкнув пальцем важку прикрасу над квадратним віконцем. Прикраса відповіла низьким мелодійним дзенькотом — це металева крапля, що вільно висіла у повітрі, вдарилася об круглий узорчатий обід.

— Я хотів запитати, — повільно почав Дим, — хотів запитати, чому перестали працювати маячки.

— Дурниці… Ти хотів запитати, чим вовки харчувалися всі ці роки, коли їхня природна їжа раптом стала недоступною… По-перше, навіть у найспокійніші часи на заставах було повно нещасних випадків. То блискавкою щоглу зіб’є, то вітром знесе, то просто молодий дурник зіб’ється зі шляху і вийде на неконтрольовану маячками територію… Вибач.

Дим помовчав.

Ні, не варто вибачатися. Він звик. Він напам’ять знає статистику цих випадкових жертв. Без випадковостей на кордоні не можна, отже, без жертв — теж. Набравши пригорщу вугілля, треба бути готовим до опіку; нехай пропалиться рукавичка, щоб рука залишилася цілою. Ви — наші прикордонники, ви — рукавичка Цивілізації…

Він зробив над собою зусилля. Знову торкнув пальцем прикрасу з жовтого металу:

— Я хотів запитати, чому перестали працювати…

— …А по-друге, думаю, вовки своїх теж жерли. І поступово зжерли всіх, хто надто вже боявся маячків. А ті, хто не боявся — незначний спочатку відсоток! — розплодилися і прийшли до нас. Салату хочеш?

І старий поставив перед Димом кошик, по вінця заповнений вологими зеленими листками.

Дим заперечливо похитав головою. Його співрозмовник смачно захрумтів зеленню; Дим терпляче дивився, як він їсть.

— Що кажуть у Високому Домі? — запитав старий, не перестаючи жувати.

— Мобілізація. Всі на боротьбу з вовками. Поновлять частоколи навколо селищ, нароблять нових самострілів…

Старий фиркнув. Дістав з кошика новий пучок листків:

— Боротися з вовками — абсолютне безглузд-дя! Ну, замкнуться за частоколом. Ну, досидять до голодних спазмів, ну, вийдуть у поле зі смолоскипами. Ну, підпалять кілька разів степ… Уся річ у тім, що ми природні жертви для вовків, ми повноправні учасники цього харчового ланцюжка, а проти природи не попреш… Ти коли-небудь стояв перед вовком? Я — стояв… Не дивно, що хлопець, натренований попадати в мішень десять разів з десяти, побачивши вовка, обов’язково промахнеться. Чи кине смолоскип… Це над нами. Це в крові.

Дим мовчав.

— Але не все так погано, — сказав старий, не перестаючи рухати щелепами. — Вовки не вбивають просто так — тільки, щоб поїсти. А з’їсти усіх у них просто фізично не вийде — шлунок-то не гумовий… І от, здавалося б, живи в злагоді з природою, гуляй спокійно і не думай про майбутнє — рано чи пізно, а вмирати таки доведеться… Але ні. Цивілізація в небезпеці, давайте зробимо ще самострілів, — старий фиркнув знову, з рота в нього вилетіло кілька маленьких зелених клаптиків.

— Якби наші предки так міркували — ніколи б не додумалися до маячків, — сказав Дим, струшуючи з рукава недожований салатний лист.

— А толку? — старий анітрохи не зніяковів і ні на секунду не перестав жувати. — А що вартують вони тепер, ці маячки, сказати — чи сам розумієш?

Дим мовчав. Під вікнами посилювався галас — шанувальники Діви Донни поверталися з концерту. Удари бубна і ритмічне гудіння дудок перемежовувалися речівками: «Якщо з нами не гуляєш — дарма час ти витрачаєш. Якщо з нами не співаєш — нащо в світі проживаєш…»

— Ми залишаємося отарою, — гидливо повідомив старий.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сліпий Василіск» автора Дяченко С.С. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Вовча сить (повість)“ на сторінці 4. Приємного читання.