Розділ «Глава 5»

— А що столиця? — вигляд у дівчини став краєзнавчим. — Я там ніколи не була. Ви любите Київ?

— Люблю. Та це місто важке. Амбіційне. Гонорове. Динамічне, із потужним ритмом. Не таке жорстке, як, наприклад, Москва, але теж часом нагадує мені коток для вкладання асфальту — якщо потрапиш під нього, розплющить. І останнім часом, як на мене, столиця стає європейською такими темпами, що зі свистом вивітрюється дух і риси того, старого Києва — міста Кия, Аскольда та Діра, міста Магдебурзького Права. Про Лавру в руках москалів я краще промовчу, хоча наші святині належать нині тим, хто їх нищив, і це справжнє безумство. А нагромадження скла і бетону стають справжніми надгробками тому неповторному, що зветься обличчям міста. Теплиці ті ідіотські на майдані Незалежності, не центр, а якісь парники… Ви краще приїздіть до Києва і самі все побачите. Ваша думка може різнитись від моєї.

— Але як?

— Залізницею, — Світлана скроїла змовницьку міну. — Скажіть шефу, якщо він збереться до Києва, що без вас йому не обійтись, і — справа в капелюсі!

— Ага, — простягнула Зоряна дещо недовірливо. — І на що, приміром, я б йому здалася?

— Ну, хоча б на те, що, за словами столичної гості, на територію «Київлікпрепарату» нікого не пускають без перепусток. Живих. Передайте пану Олексію, що я його прощаю з однією умовою — коли поїде до столиці, нехай візьме із собою вас.

Вони із Зоряною обмінялись ще кількома загальними, ввічливими репліками, Лана допила каву і, опускаючи в сумку свій подарунок, згадала про ліки.

— Я хотіла б залишити вам зразки антибіотика, — сказала вона, — але лабораторія, мабуть, замкнена…

— Уже години зо три, — підхопила секретарка. — А холодильник у приймальні зламався, — вона вказала рукою на білий «Норд» в кутку біля вікна, що, дійсно, не дрижав. — Я, в принципі, могла б забрати ці ліки додому, а потім…

— Немає сенсу тягатись з ними туди-сюди, — рішуче заперечила Світлана. — Якщо пан Олексій раптом достроково збере до купи своїх вужів-напрямків і згадає про мене, нехай телефонує на мобільний. Я ще добу буду у Львові.

— Вам тут подобається? — чомусь зраділа Зоряна. Світлана кивнула.

— Мені завжди тут подобалось. Завжди.