Розділ «Глава 5»

— Я ніколи не бачила вашого директора, — зі смішком мовила Лана, — але прошу, перекажіть йому, що він мені вже подобається.

— Він усім подобається, — махнула рукою секретарка, — та тільки користі з того мало.

Ще один всесвітній любимчик.

— Скажіть, ви сьогодні до котрої години працюєте? — поцікавилась Світлана. — І чи є в офісі хтось, крім нас?

— Охоронець, — охоче відгукнулась та. — А взагалі-то я мала б працювати до третьої. У нас сьогодні короткий день. А в тих, хто належить до римо-католицької церкви, позавчора почалися різдвяні канікули.

— І ви залишились для того, щоб дочекатись мене? А якби я зовсім не прийшла?

— Прийшли б, — упевнено відказала Зоряна. — Я знаю.

— Як ви знаєте?

— Знаю, і все. Ви повинні були прийти.

— Прекрасно. Ви що, теж відьма? В цьому місті їх безліч.

Дівчина засміялась.

— Так, Львів до цього заохочує. В місті магії якось і незручно бути звичайною жінкою. Аура чарівності ліпша за будь-яку красу, чи не так?

— Свята правда. Хоча вам нічого перейматись через брак краси. Мабуть, закохані хлопці ордами штурмують вашу приймальню.

Зоряна хмикнула.

— Таке скажете. А ви бували у Львові раніше?

Тут живе моє серце.

— Я вчилася у Львівському медичному інституті.

— Та що ви? Правда? То ви — львів’янка!

Я — пілігрим безумного прощання…

— Десь в глибині душі.